СЕЗОНИ БАНКІВСЬКОЇ МОДИ ВЕСНА-ЛІТО'2010

Прихід весни і зміна погоди заставляє нас залишати у своїх шафах теплий зимовий одяг та змінити свій гардероб на весняний. На думці у працівників фінансових установ при виборі вбрання на п”ять робочих днів тижня чатує суворий дрес-код.

Поняття «дрес-код» виникло понад 100 років тому в Лондоні. У перекладі з англійської воно означає «код сукні, зашифрована мова костюма, яку спроможна розгадати будь-яка освічена людина». Зараз дрес-код – це правила етикету в одязі, зафіксовані норми про те, як одягатися в певній ситуації. Дрес-код компанії вважається продовженням корпоративної культури фірми та важливою частиною її бренду. Належний зовнішній вигляд співробітника відіграє важливу роль довіри клієнта до компанії, демонструє стан справ, показує повагу до ділових партнерів та клієнтів. Вимоги до одягу співробітника можуть бути детально обговорені в трудовому контракті, а за порушення можуть передбачатися певні санкції.

Важливим компонентом іміджу банку є зовнішній вигляд його працівників, стиль і стан їхнього одягу та взуття. Імідж – штучний образ, який ми створюємо для позитивного сприйняття оточуючими нас. Виходячи з цього, необхідно чітко знати та дотримуватися вимог зовнішності, бо, незважаючи на наші бажання, наша зовнішність має безпосередній вплив на результати роботи та довіри до нас. Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму і не варто про це забувати, оскільки у боротьбі за клієнта потрібно використовувати всі можливі засоби.

Обов”язковою корпоративною вимогою щодо повсякденного одягу працівників банку є дотримання ділового стилю. У робочий час в офісних приміщеннях банку й при виконанні професійних обов”язків вважається поганим тоном і забороняється носити: шорти, майки, футболки, візерункові сорочки яскравих кольорів, спортивний одяг, кімнатні капці, кросівки, в”єтнамки, затемнені окуляри. Чоловікам – джинси, взуття без шкарпеток, шкарпетки яскравих кольорів. Жінкам – глибоко декольтований і прозорий одяг, плаття і спідниці із розрізами, міні спідниці, короткі топи, колготки і панчохи яскравих кольорів та неприйнятних фасонів. Підвищені вимоги ставляться до одягу тих працівників банку, які безпосередньо обслуговують клієнтів. 

Для певної категорії працівників банку передбачено спеціальну уніформу, що пов”язано з безпосередніми обов”язками, що їх виконують працівники. Необхідність носіння такої форми для певних груп працівників регулюється окремими внутрішньобанківськими нормативними документами, загальний ж дрес-код прописується в корпоративному кодексі банку чи трудовому договорі з працівником.

Розпочнемо з чоловіків, їм достатньо мати один-два класичних костюми, декілька сорочок різних тонів та декілька краваток, правильні комбінації яких забезпечують чоловіку завжди новий образ. Краватка – це обов”язковий атрибут одягу ділової людини, необхідний для спілкування в офіційній обстановці. Є декілька основних правил вибору краваток: 1) краватка повинна бути темнішою за костюм або ж мати контрастне забарвлення; 2) сорочка повинна бути світлішою за краватку; 3) якщо сорочка з малюнком, то краватка повинна бути однотонною і навпаки – до однотонної сорочки можна підібрати краватку з малюнком. Класичними забарвленнями краваток вважаються: коса смужка, геометричний малюнок, що повторюється, а ідеальним кольором краватки є нефритовий, такий, що містить відтінки сірого, темно-смарагдового або оливкового. До найбільш екстравагантних за кольором краваток відносяться червоні, які колись були дуже популярні пару десятиліть тому у сенаторів США, привертаючи до себе увагу і будучи своєрідним «символом влади». Але у таких краваток є свій недолік – вони привертають до себе дуже багато уваги, і співбесідник перш за все бачить краватку, і лише після цього звертає увагу на обличчя його власника. 

Зовсім не прийнятним для чоловіків ділового стилю є сорочки з коротким рукавом, та найголовніше – сорочка і костюм повинні бути добре пропрасовані. Гордість і „обличчя” кожного чоловіка є його взуття, яке безперечно повинно бути чистим. Варто зазначити, що цьогоріч на перший план виходять аксесуари для чоловіків. Причому модні колись барсетки віджили своє, а сучасний бізнесмен обирає сумку середнього розміру на плече у вихідні дні та навіть для роботи. Чоловікам, які надають перевагу строгій класиці, пасуватимуть портфелі, які за розміром не повинні здаватися більшими за свого власника. Ще більшою гордістю для чоловіка є наявність персональної авторучки.

У жінок все набагато складніше, ширший вибір одягу, постійна боротьба між модними тенденціями і класикою, між яскравою зовнішністю і стриманістю. Ділова жінка просто зобов'язана мати належний вигляд. Адже нерідко грубі помилки й відступ від ділового стилю одягу можуть вплинути на результат переговорів і зустрічей. Отже, офісний стиль не допускає відвертих костюмів: міні-спідниці, топики, прозорі блузки та облягаючі сукні бізнес-леді протипоказані, а відверті вбрання та яскрава косметика не викликають довіри. Із прикрасами в офісі потрібно бути знову ж таки стриманою – коштовне каміння та метали тут недоречні, а ось непомітна біжутерія та срібло – те, що потрібно. Діловий дрес-код категорично відкидає туфлі на шпильках і відкриті босоніжки. Взуття підбирайте витончене і зручне, каблук не вище п'яти сантиметрів. Пам'ятайте, що навіть у найспекотнішу погоду не можна з'являтися в офісі з голими ногами. Важливою деталлю зовнішнього вигляду жінки є її зачіска, недопустимим є розпущене довге волосся і чим важливіша подія, тим більш волосся повинне бути зібраним до гори. 

При виборі одягу для офісу керуйтеся трьома чіткими правилами: 1. Не викликати здивування у партнерів недоречною привабливістю. 2. Почуватися комфортно протягом усього робочого дня. 3. Перебувати на піку модних тенденцій.

Уміло підбираючи одяг, можна компенсувати деякі якості, яких бракує, або підкреслити, те що хочеться виділити. Приміром, жінці не вистачає ініціативності - в ансамблі потрібен яскравий акцент, червона блуза або піджак. Ділову хватку можна підкреслити костюмом чоловічого типу. Основне правило ділового костюма: він має включати в себе не більше трьох кольорів і двох типів малюнка. Більшість фінансових організацій вважає неприпустимими яскраві кольори одягу. Перевага надається сірому, темно-синьому, чорному кольорам, проте і елегантний чорний не повинен перетворюватися в щоденний пригнічений колір. Спортивний стиль неприйнятний і заборонений в діловому стилі, у більшості випадків не вітаються навіть джемпери, светри, джинси та піджаки зі шкіри. Штани в гардеробі жінок допускаються проте, чим вище за рангом жінка тим прийнятною для неї є спідниця.

Продуманий дрес-код при інших рівних умовах є ефективною конкурентною перевагою для компанії. Проте жорстко насаджувані зверху обмеження в одязі можуть викликати плинність кадрів, падіння корпоративної лояльності, погіршення відносин між керівництвом і підлеглими. Тому фахівці з персоналу вказують на необхідність делікатного підходу до впровадження корпоративного стилю для збереження позитивного ставлення співробітників. 

Найбільш лояльно до впровадження офісного дресс-коду відносяться банківські працівники. Приходячи на роботу в банк, люди внутрішньо готові до деяких обмежень в одязі. Але навіть у банківській сфері нововведення у фірмовому стилі можуть бути сприйняті вкрай негативно. Щоб уникнути напруги в колективі, фахівці радять на першому етапі введення „уніформи” переконати підлеглих, що дрес-код не обмеження особистої свободи і не особиста примха керівника, а перехід на більш цивілізований рівень надання послуг та підвищення клієнтоорієнтованості банку. Щоб звести негативне ставлення до мінімуму, важливо знати особливості і методи введення і підтримки вимог до корпоративного стилю. І головний момент - керівництво саме має демонструвати задані стандарти. 

Сприяти розумію буде те, що дрес-код - шлях до формування ділового іміджу, який в свою чергу позитивно впливає на залучення партнерів, дисципліну і в результаті підвищує рівень доходу співробітників. Коли зв'язок між особистими інтересами й інтересами компанії виявлено, правила узгоджуються з усім колективом. 

 Непоодинокі ситуації, коли стиль одягу в компанії регламентований, але дотримується не завжди. Посидівши в офісі тиждень-другий в строгих костюмах і спідницях, співробітники знову повертаються до звичних джемпера і джинсів. На думку фахівців з персоналу, це походить від того, що або правила дрес-коду не прописані в корпоративному документі, або виконання дрес-коду не контролюється службою управління персоналом. Якщо працівники з'являються в офісі одягненими неналежним чином, потрібно нагадувати про дрес-код кожного індивідуально. Якщо дрес-код прописаний у внутрішніх нормативних документах банку, то його недотримання може каратися у вигляді депреміювання як самих працівників, так і їх лінійних керівників.

Найболючішим питанням для працівників фінансових установ є введення уніформи, яка відповідає корпоративним кольорам банку. До вибору корпоративного одягу керівництво повинно ставитися дуже обережно, бо у таких випадках працівник стає насправді обличчям банку і його форма повинна доносити до клієнта певну інформацію на підсвідомому рівні. Крім того варто врахувати побажання самих працівників чи провести конкурс-опитування загальної думки. Добре також, якщо компанія бере на себе хоча б частину витрат на забезпечення дотримання фірмового стилю. Цікавим є той факт, що навіть якщо уніформа не є дуже вдалою і подекуди нагадує бортпровідниць, фахівці все одно відзначають позитивне ставлення клієнтів до такої компанії. 

Будь-які зміни завжди важко сприймаються персоналом, проте варто розуміти, що введення дрес-коду не примха керівників або сліпе копіювання стилю зарубіжних компаній – це перевірена часом складова конкурентоспроможності фірми. Коли співробітники дотримуються ділового стилю в одязі, вони і працюють більш професійно, ідеал чи класичний варіант, до якого варто прагнути при впровадженні дрес-коду, - це коли працівник, який не відповідає правилам, сам почуває себе максимально некомфортно.

Автори книжок про ділову ефективність наполегливо радять стежити за своїм зовнішнім виглядом, а також вважають, що одягатися потрібно так, ніби ви знаходитися на щабель вище свого власного кар”єрного становища, тоді в уяві навколишніх ви завжди будете сприйматися претендентом на вищу посаду і швидше цього досягнете. І наостанок запам'ятайте, що діловий одяг підкреслює ваш соціальний статус, визначає смак і характер. Перш за все, навколишні оцінять вашу зовнішність, а лише потім інтелект і перспективність.


Декілька афоризмів про одяг:

„Людину прикрашає одяг. Голі люди мають вкрай малий вплив у суспільстві, а то й зовсім ніякого”.
  Марк Твен

„Ми їмо для власного задоволення, а одягаємося для задоволення інших”.
  Бенджамін Франклін

Чим гірше у тебе йдуть справи, тим краще ти повинен одягатися
  Англійська приказка  

Журнал "Золотий резерв", №2(11), березень 2010.

ТАЙМ-МЕНЕДЖМЕНТ ДЛЯ ЖІНОК

Скільки б ми не старалися, життя біжить швидше за нас,

а якщо ми ще й зволікаємо, то воно проноситься, ніби й не було нашим,

і, хоча закінчується в останній день, іде від нас щодня.

Сенека

Не секрет, що у сучасних банківських установах основною трудовою силою є жінки. Не завжди їм вдається досягати найвищих кар”єрних вершин, проте дилему „сім”я чи кар”єра” потрібно вирішувати щоденно. Багато з цих жінок, дивлячись через призму пройденого життєвого шляху, констатують, що багато не встигли, мало часу приділяли сім”ї, не бачили як ростуть їхні діти, а все що пам”ятають – це робочі будні. Звичайно, це твердження не є цілковитою правдою і не у всіх так буває, але правильний розподіл часу у насправді довготривалій і дуже цінній календарній добі потрібний кожній жінці. 

Грамотно розподіляти свій час і все встигати навчає ціла наука – тайм-менеджмент, яка присвячена вивченню проблем і методів оптимізації витрат часу в різних сферах діяльності, це технологія, що дозволяє використовувати час життя людини у відповідності з його цілями і цінностями. Пропонуємо вашій увазі основні положення книги Наталі Єремич „Тайм-менеджмент для жінок. Як все встигати”. Книга складається із загальноприйнятих положень тайм-менеджменту, скоригованих для потреб жінок. Необхідність уточнення „для жінок” автор пояснює тим, що день чоловіка складається з організації своєї роботи і відпочинку, а жінки – з роботи, домашньої роботи і відпочинку. У цьому немає нічого феміністичного, просто книга для жінок і так само як існуює жіноча логіка, жіноча психологія, так існує і жіноча модель тайм-менеджменту, яка відрізняється від загальноприйнятої. 

Тайм-менеджмент дозволяє навчитися не тільки ставити цілі, а й досягати їх, правильно розпоряджаючись робочим і вільним часом. На жаль, не всі при цьому досягають результатів, тому що часто діють безсистемно. Для успішного планування часу в першу чергу необхідно навчитися правильно розпоряджатися ним і добитися того, щоб це увійшло в звичку. 

Звичайно, хтось може сказати, що час не підвладний людям і життя часто підносить сюрпризи, які руйнують всі плани. Проте, навіть якщо щось із запланованого зробити не вдалося, в кінці дня поряд з докорами сумління присутнє і почуття задоволення від того, що частина планів стала реальністю. Інша справа, коли ви не втілили нічого із запланованого, бо весь вільний час на роботі йде на пиття кави, бесіди з колегами і перекури.

Отож, перейдемо до конкретних порад, які допоможуть вам правильно організовувати свій час і все встигати. Для початку уявіть собі, що години і хвилини - це не просто одиниці виміру часу. Це товар, який можна обміняти на гроші, освіту, задоволення, здоров'я та інші ресурси, достатньо лише визначити, що саме вам необхідно.

Методика тайм-менеджменту будується всього на чотирьох основних принципах:

1. Плануй, інакше спланують тебе.

2. Час – найцінніший ресурс.

3. Необхідно вміти відрізняти головне від другорядного.

4. Тільки методичне слідування обраному шляху може привести людину до мети.

Запам'ятайте ці принципи і намагайтеся дотримуватися їх будь-що. 

Наступне, що вам потрібно, це знайти причину, чому ви не встигаєте зробити те, що хотілося. Як правило, організувати себе не виходить з небажання це зробити. Признайтеся, що просто не хочете організовувати свій час, адже якщо людина хоче - вона робить, а якщо не хоче, то вигадує виправдання цього. Друга причина - власна лінь і незібраність, особливо якщо мова йде про неприємні справи, якими рано чи пізно все одно доведеться зайнятися. Третя випливає з другої: відсутність інтересу. Навіть якщо ви зайняті улюбленою справою, іноді доводиться стикатися з завданнями, які якщо й виконуються, то за принципом: відклади на післязавтра те, що можна зробити сьогодні і в тебе з'являться два вільних дні. Іншими словами, навіть якщо є мотиви і бажання, губить звичка відкладати все на потім. Четверта причина - трата часу на розгойдування перед роботою. Наприклад, можна пити ранкову каву, вже поринувши в роботу, а можна - перед тим, як приступити до справи, причому за безтурботною бесідою з колегами. У першому випадку ваш робочий день розпочнеться вчасно, у другому - набагато пізніше. 

Все перераховане вище можна сформулювати як відсутність мотивації. Шановні пані, приступимо до дій. Для початку навчіться переконувати себе, що навіть найнеприємніша справа гідна пильної уваги і якнайшвидшого виконання, і негайно приступайте до неї. Наповніть неприємні заняття мотивацією та інтересом.

У тайм-менеджменті існує поняття «жаба». Так називають дрібні, але дуже неприємні справи, які становлять велику загрозу вашому спокою. Наприклад, погладити білизну або перевірити щоденник сина. Признайтеся, ви відкладаєте і відкладаєте виконання таких завдань. У результаті вони, що вимагали колись п'ятихвилинної уваги, переростають у глобальні проблеми, на вирішення яких йде багато часу. Спробуйте щоранку або хоча б протягом дня «з'їдати жабу». Результат перевершить очікування. Ви відчуєте полегшення і гордість за себе і свою дисциплінованість. До речі, великі неприємні справи також можна розбивати на «жаби», і тоді вирішити їх набагато простіше.

Кожен хоча б раз у житті мріяв керувати. У вас є шанс здійснити цю мрію і зробити крок назустріч успіху. Забудьте на деякий час про те, що ви - частина великої системи, залежна від начальства, клієнтів, безлічі правил і т. п. Подивіться на себе як на Персональну Корпорацію, ЗАТ "Я". У цієї корпорації є всі ті ж елементи управління, що і у будь-якої фірми, наприклад: особисте стратегічне планування - постановка довгострокових цілей; маркетинг - вивчення ринку праці; особиста бухгалтерія - облік і планування грошей і т. д. 

Головний принцип - активність. Забудьте про те, що вам не вчасно або в недостатній розмірі платять зарплату, що звіт не готовий тому, що не працює комп'ютер, а ви ні до чого; забудьте про те, що вдома порожній холодильник, а на роботі - купа незавершених справ, які потрібно довести до кінця ввечері на кухні. Тепер не ви залежите від обставин, а обставини від вас. Ви - автономна компанія, якій без чиєї-небудь допомоги потрібно виходити з кризи. Грамотний керівник в такій ситуації буде шукати вигідне співробітництво, налагодить довгострокові зв'язки, укладе контракти. Робіть так само. Будуйте свою стратегію розвитку, налагоджуючи вигідні зв'язки з іншими корпораціями - роботодавцем або чоловіком. Пам'ятайте: для процвітаючих компаній не існує однозначних рішень і єдино вірних шляхів до успіху. У тому й полягає успіх, що кожен шукає індивідуальний підхід до життя. Людина не обов'язково успішним тільки тому, що веде щоденник, складає плани або делегує завдання. У кожного свої методи - дотримуйтесь цього принципу. Виберіть для себе вірну техніку і керуйтеся їй завжди. Головне - бачити попереду мету і впевнено йти до неї, незважаючи на зовнішні обставини.

З нестачею часу стикаються всі, від рядових домогосподарок до керівників підприємств. За даними міжнародних досліджень, 36% робочого часу (78 днів на рік) люди витрачають даремно. З неробочим часом справа навряд чи йде краще. Налаштуйте особисту систему планування робочого дня з використанням жорстких і гнучких завдань, щоб планувати у відповідності з реальністю і завжди встигати виконувати головне: виділяйте за день час на складання планів завтрашнього дня, наступного тижня, року; плануйте не більше двох глобальних справ на день і починайте його саме з них; почніть прокидатися вранці на 20-30 хвилин раніше, ніж звичайно; пам'ятайте: ні один список не повний, якщо не відображає порядок важливості справ.

Пам”ятайте – ділова жінка може мати повноцінне сімейне життя; на роботі повинні знати: пріоритет - родині, а в останній повинні розуміти, що робота також важлива, і ви, сім'я і робота - це і є ваше життя, і ці області не завжди легко розділити, проте визначати час для них краще окремо. Планування робочого часу дасть вам можливість знаходити резерви часу для сім'ї, а планування домашнього часу дозволить не розриватися між роботою і сім'єю. Делегування обов'язків звільняє від турбот, які під силу вашим домашнім, і звільняє вам час для особистого та професійного росту, у вас буде щаслива родина і успішна кар'єра, а на чому саме загострити увагу, вирішуйте самі, і ви повинні точно знати, що саме вам потрібно.

Наступний крок до успіху -- запам'ятайте такі правила: плануйте домашні справи не менш ретельно, ніж службові; використовуйте хвилини автоматичної роботи (миття посуду) для обдумування планів і майбутніх справ; завжди майте справи, якими можна зайнятися у випадку непередбаченої зміни обставин; правильний настрій і допомога близьких - ще один секрет, як все встигнути; перестаньте боятися, що не вкладаєтеся в терміни, що робите все не так швидко, не так гладко і не те; зупиніться і подумайте, в якому порядку ефективніше завершити розпочате.

Ваш час з'їдають поглиначі часу, такі як: нечітка постановка мети, відсутність пріоритетів у справах, спроби занадто багато зробити за один раз, відсутність уявлення про майбутні завдання, неправильне планування дня, безлад на робочому місці, надмірне читання (будь-якої літератури, навіть нової), відсутність мотивації, відволікаючі телефонні розмови, пошуки записів, адрес, номерів телефонів, незаплановані відвідувачі, нездатність сказати «ні», відсутність самодисципліни, невміння довести справу до кінця, зайва комунікабельність, бажання знати все, тобто плітки, поспіх і нетерпіння, недостатній контроль за виконанням ваших доручень тощо. Відмітьте ті з них, з якими зустрічаєтеся частіше за інші, і починайте боротися з ними вже зараз.

Тепер розглянемо найбільш типовий поглинач часу, який краде час у більшості з нас, - поїздки в громадському транспорті або на автомобілі. Пропоную вашій увазі кілька способів заповнення часу перебування у транспорті. В якості пасажира - читайте, якщо перебуваєте за кермом - слухайте аудіокниги. Головне, щоб вихідна інформація була не першою-ліпшою. Наприклад, вчіть іноземну мову. Носіть із собою невеликий розмовник чи аудіоуроки іноземної мови. Художньої літератури в такому форматі такж безліч, книг по бізнесу дещо менше, але достатньо. Аудіокниги допоможуть не тільки в автомобілі, але й у переповненому громадському транспорті, коли читати звичайну книгу важко. 

Відпочивайте, якщо дійсно відпочиваєте, це рішення повинно бути свідомим, і відпочинок повинен бути спокійним і повноцінним, відключіться від усіх проблем, увімкніть плеєр з гарною музикою, але не забудьте пильнувати свій гаманець і сумку.

Думайте. Не раз доводилося чути: «У транспорті я думаю». Проте, за відсутності конкретної теми для роздумів це відбувається без особливої участі мозкових звивин, а отже, без користі. Набагато краще мати конкретну тему для обдумування у транспорті. Під час роздумів обов'язково потрібно робити позначки в блокноті, щоб не втратити цінні ідеї. 

Розмовляйте по телефону. Якщо ви їдете у таксі або маршрутці, можна використати цей час для ділових дзвінків. Для цього зручно мати список необхідних номерів на папері або в кишеньковому комп'ютері. За півгодини їзди можна вирішити безліч питань, у тому числі і не дуже приємних, і не витрачати на це робочий час.

Для того щоб досягти успіху в житті, а саме це - мета використання системи тайм-менеджменту, необхідно так само ефективно вміти відпочивати, як і працювати. Багато хто мріє про відпочинок у найпростішій його формі – про сон – це найефективніший вид відпочинку і відновлення сил. Чи завжди правильно ми його організовуємо? Мова йде не стільки про кількість часу, що витрачається на нього, скільки про якість сну. Підвищити його можна не тільки не збільшуючи час відпочинку, але навіть зменшивши кількість годин на сон. При цьому можна збільшити період активного неспання, не відчуваючи втоми і втрат енергії, а це вже кілька додаткових годин для плідної роботи. Ось кілька правил: засинайте і прокидайтеся в один і той же час, провітрюйте кімнату перед сном, вечеряти бажано за кілька годин до сну, не завадять також нетривала вечірня прогулянка та гаряча розслаблююча ванна, добре для сну почитати що-небудь легке або послухати спокійну музику.

Вміння ефективно управляти своїм часом, здатність ставити перед собою цілі і досягати їх, усвідомлене, відповідальне ставлення до свого життя і кар'єри надзвичайно важливі для сучасної людини. Вірний шлях - не скаржитися на життя, витрачаючи на це дорогоцінні хвилини, а брати від нього все, що можливо.

Журнал "Золотий резерв", №2(11), березень 2010.

ПОДАТКОВИЙ РАЙ

Гроші як енергія – ні звідки не беруться і ні куди не зникають і при цьому завжди кудись рухаються. Тому, якщо в когось їх поменшало в наслідок певних обставин, то в когось їх точно стало більше. Побороти такий принцип стараються розвинуті економіки, в яких, внаслідок світової фінансової кризи поменшало грошей, шукаючи кошти в офшорних зонах і в неплатників податків. Офшорний бізнес став невід’ємною частиною світової економіки, у чиєму полі, за оцінками міжнародних експертів, обертається близько 50% світового ВВП.

Слово "офшор" походить від англійського offshore – "поза берегом", тобто "той, що знаходиться на деякій відстані від берега", і означає території, на яких діє пільговий режим оподаткування. Офшор – території, які забезпечують пільговий режим для фінансово-кредитних операцій із закордонними учасниками в іноземній валюті. Згідно українського законодавства офшорною зоною визнаються території внесенні до списку офшорних зон затверджених Кабінетом Міністрів, проте існує безліч інших території, які за своєю сутністю є офшорними. 

У світі існує приблизно 48 регіонів, які можна вважати “податковим раєм”, але не всі вони є привабливими для ведення бізнесу. Деякі країни знаходяться у важкодоступних регіонах, не мають систем інтернаціонального зв’язку, у них діють обмеження на обмін валют і т.ін. В інших юрисдикціях прийнято строгі закони стосовно податків на доходи іноземних компаній. За кількістю офшорних компаній світовими лідерами є Антильські Острови, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Кайманові Острови, Кіпр, Ліхтенштейн. Так, на Кіпрі з 1975 до 2008 року було зареєстровано більше 50 тисяч офшорних компаній, прибуток від яких складає понад 200 млн. дол. США на рік. Приблизно такий самий прибуток Антильські Острови отримують за рахунок 30 тис. зареєстрованих компаній. На Кайманових Островах створено близько 25 тис. компаній. З 1997 до 2008 року на Британських Віргінських Островах зареєстровано понад 50 тис. офшорних компаній, приблизно три – на кожного жителя острова (примітно, що населення адміністративного центру Віргінських Островів Род Тауна складає 4 тис. чоловік). На Бермудських Островах щорічний прибуток від зареєстрованих офшорних компаній до середини складає понад 25% валового національного доходу (250 млн. дол. США), а всі доходи від міжнародної фінансової діяльності складали понад 40% ВВП країни. 

Державна податкова адміністрація України виявила, що за 2008 рік 68 українських фірм здійснили імпортні операції через фірми, зареєстровані в офшорних зонах, на загальну суму 64 млн. грн. Найбільшими імпортерами з офшорних зон стали компанії Ліберії, Багамських островів, Белізу, Британських Віргінських Островів, Бахрейну. Експортні операції через офшорні зони здійснювали 262 компанії України на загальну суму 3,64 млрд. гривень. Зокрема, найбільші обсяги експортованої продукції направлялись на адреси компаній, які зареєстровані в офшорних зонах Британських Віргінських островів, Гібралтару, Белізу, Багамських островів.

Значне місце в офшорній діяльності займає офшорний банківський бізнес (ОББ). Офшорним банкам заборонені тільки дві речі – банківське обслуговування резидентів країни реєстрації банків та використання в банківських розрахунках національних валют країни реєстрації банків. Але й ці заборони мають свої особливості, а тому досить відносні. 
По-перше, солідні офшорні банки за спеціальним дозволам місцевої адміністрації допускаються до обслуговування резидентів країни реєстрації. По-друге, офшорний бізнес – це валютний бізнес у вільно конвертованій валюті, тому у офшорних банків немає зацікавленості в розрахунках в національних валютах країн реєстрації. По-третє, взаємні операції офшорних банків в країнах реєстрації вважаються офшорними, тобто допустимими для них, а саме ці операції і являють єдиний інтерес в країнах реєстрації для таких банків. На тлі переваг, що надаються ОББ, зазначені обмеження діяльності офшорного банку нівелюються зовсім.

Офшорні банки ведуть фінансову та банківську діяльність в середовищі, вільному від податкового контролю та контролю над обміном валюти, тобто в безподаткових зонах і зонах з низькими податками, зазвичай званих офшорними фінансовими центрами, ці умови часто також включають сприятливе банківське законодавство, менш жорстке, ніж у більшості держав. 

Доцільно виділити такі переваги офшорних банків: 1) низькі засновницькі та адміністративні витрати. 2) великі податкові пільги в країнах реєстрації; 3) повне звільнення операцій від місцевого валютного контролю та безперешкодне відкриття та ведення валютних рахунків як у країнах їхньої реєстрації, так і за кордоном; 4) підвищена конфіденційність операцій офшорних банків та їхніх клієнтів. 5) офшорні банки вільні від дотримання жорстких норм місцевого банківського регулювання. 6) мультивалютна маневреність вкладів. 7) доступ до міжнародної мережі банківських кореспондентських рахунків. 8) пільговий доступ до міжнародного кредитного ринку. 

Засновниками офшорних банків традиційно виступають: провідні банки і транснаціональні корпорації, які з вигодою для себе використовують пільги та переваги офшорних банківських операцій; конгломерати дрібних і середніх фірм, організаційно пов’язаних один з одним, що використовують такі банки для обслуговування своїх внутрішніх розрахунків; окремі заможні фізичні особи, які з тих чи інших причин не довіряють стану в трастові управління стороннім особам, і засновують для цих цілей особистий або сімейний офшорний банк.

Але поряд з легальними існують й кримінальні цілі використання офшорних банків: вчинення і приховування податкових злочинів, маскування злочинних підприємств під респектабельні банки з країн з ефективним банківським контролем, здійснення фінансового шахрайства під прикриттям банківської діяльності, випуск фіктивних фінансових інструментів (чеків, депозитних сертифікатів, векселів). Нині масштаби податкового шахрайства в ЄС оцінюються в 200-250 млрд. євро.

Найбільшою популярністю серед українських бізнесменів при обслуговуванні операцій офшорних компаній користуються банки Прибалтики (Латвії, Литви, Естонії – у порядку зменшення популярності) і Кіпру. Це пов’язано з тим, що банки даних регіонів історично тісно працюють з бізнесменами з пострадянського простору. Також в цих банках досить великий відсоток персоналу володіють російською мовою. Останнім часом посилили вимоги, у тому числі і прибалтійських банків, у відношенні клієнтів як при відкритті рахунків офшорних компаній, так і при подальшій їх роботі з банками.

Варто зазначити, що Кіпр був офіційно вилучений зі переліку офшорних зон Кабінету Міністрів ще у 2006 році, проте на цій території надалі діють податкові пільги. Так, на Кіпрі податок на доходи складає 10% – найнижчий у Європі. Також сприятливий податковий режим передбачено для компаній, які одержують проценти від діяльності, що підлягає під визначення „звичайна комерційна діяльність (проценти від банківської діяльності, фінансування лізингу), тісно пов’зана зі звичайною комерційною діяльністю (проценти від дебіторів, що займаються торгівлею, проценти отримані страховими компаніями, проценти отримані банками на поточні рахунки тощо)”: їх одержувач сплачує лише податок на прибуток у розмірі 10%, тоді як при одержані процентів від іншої діяльності – 50% суми обкладають податком на прибуток за ставкою 10%, але при цьому компанія сплачує ще внесок на оборону в розмірі 10%.

Особливої уваги у діяльності офшорних банків заслуговує зберігання банківської таємниці. В деяких випадках анонімна офшорна компанія відкриває анонімний рахунок у анонімному офшорному банку. Таким чином досягається трирівневий захист комерційної інформації. Проведений аналіз показав, що у разі погіршення економічного становища і можливо збільшення податкового навантаження у суб’єктів господарювання зростає інтерес до офшорних зон, проте уряди різних країн також підвищують контроль за діяльністю офшорних зон і законністю сплати податків. Тому під тиском світової фінансової спільноти десять офшорних країн домовилися про те, що надалі будуть надавати відомості про іноземні компанії та підприємців, які користуються їхніми податковими пільгами. Відповідну угоду підписали Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Австрія, Андорра, Гонконг, Макао, Бельгія та Сингапур. Також Ліхтенштейн офіційно погодився взаємодіяти з Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) у сфері банківської прозорості, а також обміну інформацією з податкових питань. У рамках співпраці Ліхтенштейн розкриватиме інформацію про рахунки іноземних громадян на першу вимогу податкових служб. Тим самим країна відмовляється від одного з основних джерел доходу державного бюджету. Так, .лише у 2008 році банківські операції (більшість з яких припадала на зарубіжних клієнтів) приносили бюджету Ліхтенштейну понад третину всіх його доходів.

Діяльність компаній в офшорних зонах є методом податкового планування і зменшення витрат, проте є також способом проведення фіктивних операцій і відмивання доходів. Уряди багатьох країн намагаються обмежити нелегальну діяльність в офшорних зонах і стараються вводити жорсткіші умови реєстрації фірм і банків з метою наповнення власних офіційних грошових потоків реальної економіки. А розкриття конфіденційної інформації на вимогу податкових органів стає найбільш відлякуючим чинником для офшорних „діячів”.

Журнал "Золотий резерв", №1(10), лютий 2010.

МОНОПОЛІСТИ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ

    В умовах жорсткої міжбанківської конкуренції і зниження довіри до банківської системи, для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо співпраці з банками, клієнти потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан банків. Оскільки переглядати фінансові звіти кожного українського банку є можливим не для кожного українця в міру його економічної обізнаності, доступу до такої інформації чи обмеженості часу прийняття рішення, досить поширеним є зважування на рейтинги банків. І якщо колись одним з основних рейтингів для клієнтів була позиція банку в статистиці НБУ за величиною капіталу, активів чи залучених ресурсів або так звані „народні рейтинги”, то в період широкого інформування про зниження рейтингів українських банків світовими рейтинговими агентствами, усі почали звертати увагу саме на останніх. 

Міжнародні рейтингові агентства Moody's, Standard and Poor's і Fitch Ratings монополізували рейтинговий бізнес усього світу. Керуючись власними критеріями, агентства часом необ’єктивно, але достатньо впливово і авторитетно, присвоюють рейтинги компаніям, цінним паперам і навіть країнам. Достойних конкурентів у „трьох китів” поки немає, тому інвестори і навіть грошові регулятори більшості держав змушені керуватися їх оцінками.

Рейтинг у світі визнано як інструмент, призначений для порівняльного аналізу динамічно розвинених систем. Рейтинг банків комплексно характеризує їхню діяльність і встановлює узагальнюючу оцінку фінансового стану за стандартизованим набором показників. Існують полярні точки зору на спрямованість рейтингів: деякі економісти вважають, що рейтингова оцінка банку не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків, бо лише показує позицію банку в загальній сукупності банків, а інші – зазначають, що визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу „за зростом”, а в об’єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку. У будь-якому разі, рейтинг надійності – „обличчя банку” на міжнародних і внутрішніх ринках.

Рейтинги міжнародних агентств (у кожного з яких власні секретні або частково відкриті математичні формули і методики) використовуються інвесторами всього світу для визначення надійності позичальників, перспектив і можливих ризиків при роботі з ними. За довгі роки роботи Moody's, Standard and Poor's і Fitch Ratings настільки зарекомендували себе об'єктивними арбітрами фінансового ринку, що при одному погляді на кредитний рейтинг того чи іншого емітента ставало зрозуміло, чи може він виконати свої зобов'язання в повній мірі, чи буде виплачувати дивіденди і погашати борги. 

Основа для появи рейтингових монополістів була закладена ще в 1975 році – тоді Комісія з цінних паперів США дозволила компаніям здійснювати певні фінансові операції тільки на підставі рейтингів, привласнених «національно визнаною статистичною рейтинговою організацією» (NRSRO). На початку 1980-х років в організацію входило 7 агентств, однак вже у 90-их роках їх залишилося всього три. Довіра до них поступово зміцнювалася, на їх оцінки і прогнози стали покладатися в Європі та СНД.

Історія рейтингового агентства Moody's розпочалася з публікації у 1909 році книги Джона Муді про цінні папери залізничних компаній, у якій він оцінив ступінь фінансових ризиків за допомогою буквеного коду. Ця ідея привернула увагу інвесторів, і Муді в тому ж році в Нью-Йорку заснував рейтингове агентство, якому дав своє ім'я. У 1914 році агентство почало присвоювати рейтинги боргових зобов'язаннь американських міст та інших муніципальних утворень, а у 1924 рейтинги Moodys охоплювали уже майже 100% американського фондового ринку.

Агентство Standard & Poor `s (S & P) розпочало діяльність з присвоєння рейтингів тільки в XX столітті, однак історія компанії починається в 1860 році. Її "батьком" вважають головного редактора галузевого залізничного видання American Railroad Journal Генрі Пура. Він проголосив принцип "права інвестора на інформацію" і на підтвердження своїх переконань організував компанію, яка зайнялася систематичною розсилкою фінансової інформації. Співзасновником нині всесвітньо відомого агентства став Лютер Блейк. У 1906-му він заснував компанію Standard Statistics Bureau, яка стала надавати американським компаніям різну фінансову інформацію про ризики на фондових біржах і згодом присвоювати рейтинги. У 1941 році в результаті злиття Standard Statistics Bureau з компанією, заснованою Генрі Пуром, виникло агентство Standard & Poors. У 1966 році S & P придбала видавнича корпорація MGraw-Hill, Inc.

Агентство Fitch Ratings було засновано Джоном Фітчем у 1913 році. Компанія, як і два інших найбільших світових рейтингових агентства, почала свою діяльність з публікації детальної фінансової статистики, споживачами якої були гравці Нью-Йоркської фондової біржі. У 1924 році експерти компанії ввели в обіг нині відому всьому світу буквену рейтингову шкалу (від AAA до D), яка незабаром була визнана зручним і надійним інструментом для присвоєння рейтингів і іншими агентствами. У 1997 році Fitch злилося з лондонською компанією IBCA Limited.

У рейтингових агентствах існують такі етапи присвоєння рейтингу: звернення за рейтингом, призначення команди аналітиків, збір інформації, зустріч з керівництвом (менеджментом), рейтинговий комітет, інформування емітента про присвоєння рейтингу, поширення інформації про рейтинг (за згодою клієнта), моніторинг рейтингу. Причому слід звернути увагу на те, що інформація, на основі якої розраховується рейтинги не завжди об’єктивна, так як сам банк надає її до агентства і можливості для її перевірки суттєво обмежені, оскільки рейтингові агентства самостійно не проводять аудиту своїх клієнтів, так само їм не може бути доступна на 100% достовірна інформація від аудиторів банку, так як вона є комерційною таємницею. Тому тут відіграє роль інший рейтинг – рейтинг аудиторської компанії. На сьогодні у лідерах з аудиту є так звана „велика четвірка” аудиторських компаній – чотири найбільших у світі компанії, які надають аудиторські і консалтингові послуги: «ПрайсуотерхаусКуперс» (PricewaterhouseCoopers), «Делойт Туш Томацу» (Deloitte Touche Tohmatsu раніше «Deloitte & Touche»), «Ернст енд Янґ» (Ernst&Young) та «КПМГ» (KPMG – це абревіатура, що складається з початкових букв імен засновників компанії) у діяльності яких є такоє свої позитивні і негативні сторони.

Принцип побудови рейтингових шкал у всіх міжнародних агентств однаковий. На верхній ступені шкали знаходиться оцінка, що означає найвищу надійність (ААА або Ааа). За ним слідує рейтинг "дуже висока надійність" (АА або Аа), і так далі аж до оцінки "дефолт" (D або С). Відмінність тільки у використовуваних буквах і цифрах якщо S & P і Fitch застосовують тільки великі латинські букви і знаки „+” або „-”, то міжнародною шкалою Moodys використовуються малі літери, також цифри 1,2,3, які означають якість в рамках даного рейтингу. Наприклад, оцінка, привласнена агентством Fitch на рівні BB +, є еквівалентною рейтингом від Moodys Ва1. Кожна рейтингова шкала має умовну лінію поділу на оцінки "інвестиційного" і "спекулятивного" рівня.  

Вартість отримання рейтингу в найбільших міжнародних агентств складає від 30 до 100 тисяч доларів. Щорічне підтвердження або перегляд рейтингу обходиться в середньому на 20% дешевше, ніж первинне рейтингування. В отриманні рейтингів банки та інші організації звичайно зацікавлені, так як хороші рейтингові оцінки створюють позитивний імідж серед іноземних партнерів та інвесторів, що дозволяє банкам залучати фінансові ресурси з-за кордону у вигляді кредитів чи за рахунок випуску і продажу власних облігацій. Відповідно рейтингові агентства працюють за кошти організацій, яким вони присвоюють рейтинги, і за кошти їх конкурентів.

Довіру до діяльності рейтингових агентств і присвоєних ними рейтингів підірвала все таж сама „у всьому винна” світова фінансова криза 2008 (а тепер ще й 2009) року. І знову ж таки тут фігурує США і Lehman Brothers, який на момент свого банкрутства мав найвищі рейтинги „великої трійки”, такі ж рейтинги були і в іпотечних облігацій, навіть після обвалу іпотечного ринку. В центрі гучного скандалу опинилося S & P після розслідування, ініційованого владою США, агентству довелося визнати наявність помилки в системі розрахунків рейтингів за борговими зобов'язаннями компаній. За офіційною заявою агентства, помилка вплинула на рейтинги п'яти публічних угод на загальну суму $ 200 млн. і на одну приватну операцію. Moody's раніше також зізналося присвоєння завищених рейтингів боргових зобов'язань, які були інструментами для інвесторів, які втратили в результаті 60% вкладень. У зв’язку з цими подіями, влада США ініціювала створення альтернативних агентств та рейтингів, а діяльність лідерів рейтингового ринку повернути на 100 років назад, коли вони публікували інформаційні матеріали і офіційну статистику.

З боку приватного сектору на „велику трійку” подали позов до суду пенсіонери з Каліфорнії Рональд і Саллі Грасс, вони витратили 40 тис. дол. на бонди Lehman Brothers, які мали дуже високі рейтинги, але, як виявилося згодом, не мали цінності. Подружжя Грасс стверджують в позовній заяві, що вони шукали надійні інвестиції і купили облігації Lehman Brother через те, що агентства надали бондам рейтинг "А". У свою чергу рейтингові агентства стверджують, що не можуть нести відповідальності за прийняті позивачами інвестиційні рішення.

Від діяльності провідних рейтингових агентств постраждала як Україна, так і її банки. Важко сказати з вини першої чи других розпочався процес зниження рейтингів („курка чи яйце”), але варто зазначити, що рейтинг банку не може бути вищий ніж суверенний рейтинг країни, в якій він знаходиться. Нагадаємо, перший гучний скандал навколо рейтингової теми спалахнув ще навесні 2008 року. Тоді агентство Standard & Poor's, незважаючи на аргументи Нацбанку та інших органів влади, опублікувало негативний прогноз щодо банківської системи України. Безумовно, восени почалася криза, і стан банків погіршився. Однак навесні 2008 року про це ще не було відомо. Своє рішення S & P пояснило тоді політичною кон'юнктурою і складними російсько-українськими відносинами. Думки експертів розділилися, одні звинувачували агентство в упередженості, а інші стверджували, що рейтингові агентства базують свої висновки на глибокому аналізі фінансової звітності тому назвати їх необґрунтованими не можна. У той же час, чим авторитетніше агентство, тим більш упереджено воно присвоює рейтинги.

Статистика свідчить, що у III кварталі 2009 року міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings знижувало рейтинги банків удвічі менше, ніж у попередні три місяці – кількість знижень рейтингів банків у світі скоротилася з 94 в II кварталі до 41 в III кварталі 2009 року. При цьому кількість позитивних рейтингових дій з липня до жовтня склала 24%, у той час як в II кварталі Fitch поліпшило рейтинги тільки 7% банків. 

Рейтингові дії щодо українських банків у III кварталі також були дещо кращими, ніж у попередні місяці. Проте якщо у світі рейтинги фінустановам стали знижувати вдвічі рідше, то в Україні скорочення склало тільки 20%. Так, якщо три міжнародних рейтингових агентства Fitch Ratings, Standard & Poor's і Moody's Investors Service в II кварталі знизили рейтинги 10 українських банків, то вже в III кварталі – всього 8. З липня до жовтня цього року Fitch знизило індивідуальні рейтинги УкрСиббанку, Укрсоцбанку, банку "Форум" та Індустріалбанку. Пониження рейтингів від компанії Moody's торкнулося ОТП Банку, Райффайзен Банку Аваль, "VAB Банк і ПУМБ. Standard & Poor's рейтинги в III кварталі не знижувало. 

На початок листопада 2009 року агентство Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги дефолту емітента ("РДЕ") України в іноземній і національній валюті з рівня "B" до "B-" з "Негативним" прогнозом. В офіційному повідомлені агентства причинами такого зниження стали відхилення від виконання зобов’язань взятих перед МВФ, а також підвищення соціальних стандартів, які призведуть до підвищення бюджетного дефіциту. Тому Fitch вважає, що є підвищений ризик, що Україна може в більш значній мірі вдатися до монетарного фінансування (за рахунок надання НБУ ліквідності банкам), тобто фактично до друкування грошей, а наслідки цього мабуть не потрібно пояснювати навіть інфляційнопідкованому пересічному українцю.

Внаслідок зниження рейтингу України знизились і рейтинги дев'яти українських банків іноземній валюті з рівня "В" до "В-" з прогнозом "Негативний". До їх числа потрапили Укрсиббанк, Укрсоцбанк, Форум, ПроКредит Банк (Україна), ПРАВЕКС-БАНК і ВТБ Банк (Україна), а також ПриватБанк і державні Ощадбанк та Укрексімбанк. Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги в іноземній і національній валюті також трьох міст: Києва, Одеси і Харкова з рівня "B" до "B-", прогноз "Негативний". Не варто забувати, що питання з проблемними кредитами в Україні зовсім не вирішене, а подальша девальвація гривні може посилити проблему з якістю активів банків.

Звичайно ця інформація зовсім не оптимістична, проте рейтинг – це виражена символами думка групи аналітиків, а коли ми маємо справу з думкою людей, помилки тут цілком можливі. І як показує практика, діяльність рейтингових агентств не завжди буває бездоганною, однак кредитні рейтинги, як демократія, жахливо недосконалі, але нічого кращого поки не придумано.

БАНК ВАТИКАНУ. "КЕСАРЮ - КЕСАРЕВЕ, А БОГУ - БОЖЕ"?

Ватикан – центр католицького світу, що об'єднує понад 1 млрд. чол. Це теократична держава, побудована на засадах канонічного права. Вищим органом законодавчої та виконавчої влади є Комісія, яка очолюється і призначається папою. Понтифік є главою держави і володіє всією повнотою влади, він обирається довічно колегією (конклавом) кардиналів, що не досягли 80 річного віку, більшістю 2/3 голосів. Главою уряду є державний секретар, який теж призначається папою. Окрім понтифіка є дорадчі органи: Священна колегія кардиналів і Синод єпископів. В останньому представлені патріархи і деякі голови католицьких церков східного обряду, обрані представники національних єпископських конференцій і релігійних орденів, кардинали-керівники римських згромаджень (постійних комітетів) та інші особи, які призначаються папою. 

Ватикан живе за рахунок внесків, що надходять від католицьких церков різних країн світу, доходів від туризму (продаж поштових марок і сувенірів, карбування монет, оплата музейних екскурсій) та від реалізації великої кількості друкованої продукції. Крім того, капітали Ватикану вкладені у промисловість Італії та інших країн. Одним з джерел доходу є „десятина” –відрахування від орендної плати за землі, що належать церкві в країнах католицького світу. Власної промисловості немає (за винятком поліграфічної), сільське господарство не ведеться, податкова система відсутня, а статистичні дані про структуру економіки не публікуються. 

Окрім того Ватикан має свій власний банк – Центральний банк Ватикану (Istituto per le Opere di Religione (I.O.R.)) або інакше кажучи Інститут у справах релігії. Він був заснований у 1887 році. Згодом у 1989 році він був реорганізований, і в даний час здійснює операції міжнародного характеру. Бюджет цієї організації обчислюється мільярдами доларів. Він був названий одним з найбільш закритих фінансових установ у світі. Банк, як відомо, управляє коштами, такими, як щорічні пожертвування людей з цілого світу „Гріш Петра” (Peter's Pence), які використовуються для розвитку релігійних, гуманітарних, соціальних справ, а також для підтримки діяльності Святого Престолу. Банк також управляє фондами, які довірені йому релігійними орденами, та особами, пов'язаними з Ватиканом. Однак, характер і масштаби цих коштів і конкретні угоди не розголошується.

У зв’язку з відсутністю офіційної інформації, банк часто виступає об’єктом обговорення і гласності. Так, у середині 1970-х років, банк Ватикану фігурував у скандалі пов’язаному з сіцилійським фінансистом Міхеле Сіндона (Michele Sindona). Синдома уклав угоду між Святим Престолом і компанією Marcinkus про спільне володіння активами і інвестиціями. Коли фінансова імперія Синдома руйнувалася, Ватикан зазнав втрат, оцінених в десятках мільйонів доларів, а Синдома пізніше помер в Міланській в'язниці після того, як в його каву було підсипано ціанід.

Наступне десятиліття принесло інший скандал, більше ватиканських втрат, і смерть іншого колишнього фінансового радника. У 1982 році найбільший італійський інвестиційний банк Banco Ambrosiano банкротував. У той час, банк Ватикану володів часткою цього банку, а також був партнером в багатьох угодах з його президентом Роберто Кальві (Roberto Calvi). Ватикан відхиляв будь-які звинувачування, але погодився сплатити 244 мільйони доларів кредиторам Banco Ambrosiano як визнання моральної причетності до банкрутства банку. Архієпископ Мартінкус (Marcinkus) уникав арешту і постійного судового розгляду, вимагаючи дипломатичного імунітету. А Кальві був знайдений повішеним в Лондоні при таємничих обставинах в 1982. Спочатку висувалася версія самогубства, а пізніше п'ять чоловік пішли під суд в 2006 році за звинуваченням в його вбивстві.

Архієпископ Мартінкус також згадувався у справі про незаконне привласнення Ватиканом і Францисканським орденом коштів вкрадених хорватськими нацистами з концентраційного табору жертв Голокосту 1941-1945 рр. З цього приводу було відкрито судову справу проти Ватикану та Францисканського ордену, позивачами виступив концентраційний табір живих сербів, євреїв та їхніх родичів, а також організацій, що представляють понад 300000 жертв Голокосту та їх спадкоємців. 

Після того, як Мартінкус звільнився, Ватикан запрошує для управління банком світських фінансових експертів (тобто, не священиків або членів релігійної спільноти). За фінансами як банку, так і міста Ватикану зараз спостерігає економічна комісія з 15 кардиналів.
Ватикан, безперечно, є цікавим об'єктом для дослідження і вивчення, оскільки являє собою державу, яка ефективно функціонує без податкової системи, власної промисловості і природних ресурсів. 

Незважаючи на невелику територію, яку він займає, Ватикан як в минулому, так і тепер продовжує відігравати важливу роль у міжнародному політичному й економічному житті, так як має значний вплив на католицьке населення світу, концентрує величезні фінансові ресурси і бере участь у вирішенні важливих проблем світового масштабу, – це, у свою чергу, розкриває історичний аспект його функціонування. Держава не має власної промисловості, населення не займається сільським господарством, але його участь у світовій економіці відчутна, оскільки він є значним власником капіталу, землі та має добре налагоджені зв'язки з міжнародними організаціями і банками, – у цьому і проявляється економічна активність і сила держави.

Марія Созоник

Журнал "Золотий резерв" № 7, червень 2009 р.