ПОДАТКОВИЙ РАЙ

Гроші як енергія – ні звідки не беруться і ні куди не зникають і при цьому завжди кудись рухаються. Тому, якщо в когось їх поменшало в наслідок певних обставин, то в когось їх точно стало більше. Побороти такий принцип стараються розвинуті економіки, в яких, внаслідок світової фінансової кризи поменшало грошей, шукаючи кошти в офшорних зонах і в неплатників податків. Офшорний бізнес став невід’ємною частиною світової економіки, у чиєму полі, за оцінками міжнародних експертів, обертається близько 50% світового ВВП.

Слово "офшор" походить від англійського offshore – "поза берегом", тобто "той, що знаходиться на деякій відстані від берега", і означає території, на яких діє пільговий режим оподаткування. Офшор – території, які забезпечують пільговий режим для фінансово-кредитних операцій із закордонними учасниками в іноземній валюті. Згідно українського законодавства офшорною зоною визнаються території внесенні до списку офшорних зон затверджених Кабінетом Міністрів, проте існує безліч інших території, які за своєю сутністю є офшорними. 

У світі існує приблизно 48 регіонів, які можна вважати “податковим раєм”, але не всі вони є привабливими для ведення бізнесу. Деякі країни знаходяться у важкодоступних регіонах, не мають систем інтернаціонального зв’язку, у них діють обмеження на обмін валют і т.ін. В інших юрисдикціях прийнято строгі закони стосовно податків на доходи іноземних компаній. За кількістю офшорних компаній світовими лідерами є Антильські Острови, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Кайманові Острови, Кіпр, Ліхтенштейн. Так, на Кіпрі з 1975 до 2008 року було зареєстровано більше 50 тисяч офшорних компаній, прибуток від яких складає понад 200 млн. дол. США на рік. Приблизно такий самий прибуток Антильські Острови отримують за рахунок 30 тис. зареєстрованих компаній. На Кайманових Островах створено близько 25 тис. компаній. З 1997 до 2008 року на Британських Віргінських Островах зареєстровано понад 50 тис. офшорних компаній, приблизно три – на кожного жителя острова (примітно, що населення адміністративного центру Віргінських Островів Род Тауна складає 4 тис. чоловік). На Бермудських Островах щорічний прибуток від зареєстрованих офшорних компаній до середини складає понад 25% валового національного доходу (250 млн. дол. США), а всі доходи від міжнародної фінансової діяльності складали понад 40% ВВП країни. 

Державна податкова адміністрація України виявила, що за 2008 рік 68 українських фірм здійснили імпортні операції через фірми, зареєстровані в офшорних зонах, на загальну суму 64 млн. грн. Найбільшими імпортерами з офшорних зон стали компанії Ліберії, Багамських островів, Белізу, Британських Віргінських Островів, Бахрейну. Експортні операції через офшорні зони здійснювали 262 компанії України на загальну суму 3,64 млрд. гривень. Зокрема, найбільші обсяги експортованої продукції направлялись на адреси компаній, які зареєстровані в офшорних зонах Британських Віргінських островів, Гібралтару, Белізу, Багамських островів.

Значне місце в офшорній діяльності займає офшорний банківський бізнес (ОББ). Офшорним банкам заборонені тільки дві речі – банківське обслуговування резидентів країни реєстрації банків та використання в банківських розрахунках національних валют країни реєстрації банків. Але й ці заборони мають свої особливості, а тому досить відносні. 
По-перше, солідні офшорні банки за спеціальним дозволам місцевої адміністрації допускаються до обслуговування резидентів країни реєстрації. По-друге, офшорний бізнес – це валютний бізнес у вільно конвертованій валюті, тому у офшорних банків немає зацікавленості в розрахунках в національних валютах країн реєстрації. По-третє, взаємні операції офшорних банків в країнах реєстрації вважаються офшорними, тобто допустимими для них, а саме ці операції і являють єдиний інтерес в країнах реєстрації для таких банків. На тлі переваг, що надаються ОББ, зазначені обмеження діяльності офшорного банку нівелюються зовсім.

Офшорні банки ведуть фінансову та банківську діяльність в середовищі, вільному від податкового контролю та контролю над обміном валюти, тобто в безподаткових зонах і зонах з низькими податками, зазвичай званих офшорними фінансовими центрами, ці умови часто також включають сприятливе банківське законодавство, менш жорстке, ніж у більшості держав. 

Доцільно виділити такі переваги офшорних банків: 1) низькі засновницькі та адміністративні витрати. 2) великі податкові пільги в країнах реєстрації; 3) повне звільнення операцій від місцевого валютного контролю та безперешкодне відкриття та ведення валютних рахунків як у країнах їхньої реєстрації, так і за кордоном; 4) підвищена конфіденційність операцій офшорних банків та їхніх клієнтів. 5) офшорні банки вільні від дотримання жорстких норм місцевого банківського регулювання. 6) мультивалютна маневреність вкладів. 7) доступ до міжнародної мережі банківських кореспондентських рахунків. 8) пільговий доступ до міжнародного кредитного ринку. 

Засновниками офшорних банків традиційно виступають: провідні банки і транснаціональні корпорації, які з вигодою для себе використовують пільги та переваги офшорних банківських операцій; конгломерати дрібних і середніх фірм, організаційно пов’язаних один з одним, що використовують такі банки для обслуговування своїх внутрішніх розрахунків; окремі заможні фізичні особи, які з тих чи інших причин не довіряють стану в трастові управління стороннім особам, і засновують для цих цілей особистий або сімейний офшорний банк.

Але поряд з легальними існують й кримінальні цілі використання офшорних банків: вчинення і приховування податкових злочинів, маскування злочинних підприємств під респектабельні банки з країн з ефективним банківським контролем, здійснення фінансового шахрайства під прикриттям банківської діяльності, випуск фіктивних фінансових інструментів (чеків, депозитних сертифікатів, векселів). Нині масштаби податкового шахрайства в ЄС оцінюються в 200-250 млрд. євро.

Найбільшою популярністю серед українських бізнесменів при обслуговуванні операцій офшорних компаній користуються банки Прибалтики (Латвії, Литви, Естонії – у порядку зменшення популярності) і Кіпру. Це пов’язано з тим, що банки даних регіонів історично тісно працюють з бізнесменами з пострадянського простору. Також в цих банках досить великий відсоток персоналу володіють російською мовою. Останнім часом посилили вимоги, у тому числі і прибалтійських банків, у відношенні клієнтів як при відкритті рахунків офшорних компаній, так і при подальшій їх роботі з банками.

Варто зазначити, що Кіпр був офіційно вилучений зі переліку офшорних зон Кабінету Міністрів ще у 2006 році, проте на цій території надалі діють податкові пільги. Так, на Кіпрі податок на доходи складає 10% – найнижчий у Європі. Також сприятливий податковий режим передбачено для компаній, які одержують проценти від діяльності, що підлягає під визначення „звичайна комерційна діяльність (проценти від банківської діяльності, фінансування лізингу), тісно пов’зана зі звичайною комерційною діяльністю (проценти від дебіторів, що займаються торгівлею, проценти отримані страховими компаніями, проценти отримані банками на поточні рахунки тощо)”: їх одержувач сплачує лише податок на прибуток у розмірі 10%, тоді як при одержані процентів від іншої діяльності – 50% суми обкладають податком на прибуток за ставкою 10%, але при цьому компанія сплачує ще внесок на оборону в розмірі 10%.

Особливої уваги у діяльності офшорних банків заслуговує зберігання банківської таємниці. В деяких випадках анонімна офшорна компанія відкриває анонімний рахунок у анонімному офшорному банку. Таким чином досягається трирівневий захист комерційної інформації. Проведений аналіз показав, що у разі погіршення економічного становища і можливо збільшення податкового навантаження у суб’єктів господарювання зростає інтерес до офшорних зон, проте уряди різних країн також підвищують контроль за діяльністю офшорних зон і законністю сплати податків. Тому під тиском світової фінансової спільноти десять офшорних країн домовилися про те, що надалі будуть надавати відомості про іноземні компанії та підприємців, які користуються їхніми податковими пільгами. Відповідну угоду підписали Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Австрія, Андорра, Гонконг, Макао, Бельгія та Сингапур. Також Ліхтенштейн офіційно погодився взаємодіяти з Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) у сфері банківської прозорості, а також обміну інформацією з податкових питань. У рамках співпраці Ліхтенштейн розкриватиме інформацію про рахунки іноземних громадян на першу вимогу податкових служб. Тим самим країна відмовляється від одного з основних джерел доходу державного бюджету. Так, .лише у 2008 році банківські операції (більшість з яких припадала на зарубіжних клієнтів) приносили бюджету Ліхтенштейну понад третину всіх його доходів.

Діяльність компаній в офшорних зонах є методом податкового планування і зменшення витрат, проте є також способом проведення фіктивних операцій і відмивання доходів. Уряди багатьох країн намагаються обмежити нелегальну діяльність в офшорних зонах і стараються вводити жорсткіші умови реєстрації фірм і банків з метою наповнення власних офіційних грошових потоків реальної економіки. А розкриття конфіденційної інформації на вимогу податкових органів стає найбільш відлякуючим чинником для офшорних „діячів”.

Журнал "Золотий резерв", №1(10), лютий 2010.

ТОП-МЕНЕДЖЕРИ, ТОП-БОНУСИ І ТОП-ЗАРПЛАТИ

Усі розвинені економіки світу оголосили війну бонусам. Чималу роль у цьому зіграла активна громадськість, яка обурилася з приводу того, як це можна преміювати менеджерів, які мало того, що втопили власний бізнес, так ще й не дуже вміло витрачають державні гроші, видані їм на покращення фінансового становища. Для керівництва ж вітчизняних банків одним з найбільших стимулів залишаються заробітна плата, яка займає основну незмінну частину їх доходу, і наявність самої роботи, оскільки за даними НБУ за підсумками третього кварталу 2009 р. у порівнянні з 2008 р. банки скоротили кількість своїх структурних підрозділів на 189 філій, а середньооблікову чисельність працівників на 35 521 чоловік.

В Україні заробітна плата працівників банків, особливо вищої ланки, залишається таємницею. Відомі лише деякі цифри, які, втім, дають зрозуміти, як витрачають зарплатні фонди фінансові установи. За даними агентства «Грошi та світ», найбільше на персонал витрачають в Альфа-Банку й Укрексімбанку – у середньому на кадри йде 18-20 тис. грн. на місяць на людину. Найменше на персонал витрачають у Промінвестбанку та Ощадбанку – по 1-2 тис. грн. на місяць, але це середні показники. Відповідно до щорічного аналізу заробітних плат і компенсацій, який проводить аудиторська компанія Ernst&Young, доходи менеджменту фінансових установ у десятки разів перевищують зарплати рядового персоналу. Якщо 2008 року середня заробітна плата членів правління українського банку дорівнювала майже 75 тис. грн. на місяць, то вже за перші три місяці 2009 року ця цифра досягла 118 тис. грн., без урахування бонусів, а вони збільшилися уп’ятеро-семеро, запевняють фахівці. 

Офіційні розміри своїх преміальних банкіри рідко розголошують. Проте відомо про домовленість між головою правління Сведбанка Сергієм Тігіпко й шведською групою Swedbank про виплату $250 млн. як винагороди, якщо протягом трьох років український банк збільшить активи більш ніж на 100%. За неофіційною інформацією, бонуси керівників таких банків як «Райффайзен Банк Аваль», Укрсоцбанк і УкрСиббанк залежали від зростання капіталізації банку, збільшення кількості клієнтів, прибутковості установи й доходили до $0,5–1 млн. на рік. Ці цифри дуже близькі до розмірів бонусів, які отримують топи російських банків. За розрахунками Forbes, середній бонус топ-банкіра в Росії $900 тис. Як і в Україні, бонусні виплати банкіри сусідньої країни отримують без затримок, навіть у кризовий час. Так, менеджери Газпромбанку минулого року отримали по $2,88 млн. кожний, Банку Москви – по $2,7 млн., ВТБ – по $1,95 млн., Ощадбанку – по $1,6 млн., у ВТБ-24 – по $1,5 млн.

Також у Росії простежується тенденція, що на відміну від зарплат і премій керівництва здорових банків, винагороди топ-менеджерів банків, які були сановані, за підсумками року суттєво зросли. Санатори пояснюють це виплатою компенсацій звільненим членам правління, а експерти не виключають, що призначення високої зарплати може бути одним із способів виведення капіталу. Так, розмір винагороди членів ради директорів (п'ять чоловік) банку "Російський капітал" (куплений Національним резервним банком) в 2008 році виріс в порівнянні з 2007-м майже вдвічі – з 4,6 млн. руб. до 8,04 млн. руб., а члени правління (також п'ять осіб) отримали на всіх 26 млн. руб., що вище винагороди за 2007 рік на 9,5 млн. руб. У деяких менеджерів підсумковий розмір винагороди зріс в результаті звільнення. Так, у звіті санованого Ярсоцбанку видно, що сумарна винагорода п'яти членів правління зросла з 17,2 млн. руб. до 26,5 млн. руб., а п'яти членів ради директорів – з 13,1 млн. руб. до 40,8 млн. руб.

Доцільно також проаналізувати бонусну систему стимулювання у банках США. У 2007 році, коли фінансова криза тільки набирала оберти і ще не набула світового масштабу, топ-менеджмент американської Уолл-стріт одержав рекордну сумарну премію за рік у розмірі 39 мільярдів доларів. Але наступний, 2008-й рік приніс нові рекорди – наймасштабніші скорочення, найбільші банкрутства, що завдали найбільшим компаніям по всьому світу втрату приблизно на 1 трильйон доларів. Співробітникам банків, що зберегли свої місця, урізали премії та інші винагороди в середньому на 45-50%, а топ-менеджери банків привселюдно відмовилися від власних бонусів, розміри яких часом перевищували кілька десятків мільйонів доларів. Крім того надмірні розміри бонусів були визнані однією з причин кризи і були осуджені владою і громадськістю, оскільки вони стимулювали менеджерів до здійснення ризикових операцій заради власних надприбутків.

У результаті криза спричинила великі скорочення і відтік кваліфікованих спеціалістів, особливо з інвестиційних банків, які найбільше постраждали. Проте, у другому кварталі 2009 року провідні банки США – Merrill Lynch, UBS, Citigroup значно підвищили зарплати топ-менеджерів своїх інвестиційних підрозділів, щоб зупинити відтік співробітників. Незважаючи на фінансову кризу і світову рецесію, зарплати провідних банкірів стали наближеними до рівня буму, що спостерігався у 2007 році. Зарплати керуючих директорів, які на початку 2009 року складали в середньому 250 тис. дол. на рік, підскочили в червні 2009 р. до 400 тис. дол. США. Проблемні банки також обіцяють своїм співробітникам ті самі бонуси, що і більш успішні фінансові установи, що намагаються переманити топ-менеджерів. Подібне зростання доходів і бонусів банкірів занепокоїло регуляторів, так як це суперечить їхнім зусиллям змусити фінансові установи оплачувати послуги топ-менеджерів виходячи з довгострокових показників ефективності їх роботи.

У США з преміями топ-менеджерів бореться сам президент Барак Обама. Він оголосив про необхідність встановлення стелі зарплати в $ 500 тисяч на рік для керівників компаній і банків, які потребують державних коштів або отримали допомогу з боку держави. Виступити з такою різкою заявою Обаму змусила все та ж обурена громадськість, яка просто вибухнула після того, як були оприлюднені розміри виплачених. 

Франція також опікувалася розробкою норм про обмеження премій для високопоставлених банкірів. У Великобританії Мінфін після сигналів з боку населення розпорядився провести розслідування у справі про преміальні керівникам банків. Ніхто з банкірів, які допустили величезні втрати, не повинен отримати грошових заохочень, заявив міністр фінансів Алістар Дарлінг, на зустрічі з провідними банкірами країни.

В умовах зниження кількості кваліфікованих топ-менеджерів збільшилась і кількість їхніх переходів з одного банку в інший. При цьому такий перехід повинен супроводжуватися кращими матеріальними стимулами приймаючої сторони. Фахівці відзначають тут як інструмент стимулювання переходу в інший банк особливі компенсаційні бонуси, які ще називають „підйомними” чи „вхідними” бонусами. Коли менеджера переманюють, то він може не дочекатися обіцяних йому річних бонусів, наприклад, у розмірі 60 тис. доларів. Отже, новий роботодавець пропонує йому 70-80 тис. доларів в якості «підйомного» бонусу – цього часто буває достатньо, щоб утвердитись у рішенні про перехід, якщо до цього кандидат сумнівався. Це відмінний рушійний стимул, який використовується дедалі активніше. 

На противагу компенсаційному бонусу зростає вплив і сила контр-оферти – зустрічної пропозиції з боку старого роботодавця. Це пов’зано з тим, що роботодавці все більш явно починають усвідомлювати, що знайти заміну рідкісному управлінцю вкрай складно, а переманити нового кандидата вийде ще дорожче і складніше, ніж спробувати утримати свого. Тому коли людина приймає пропозицію про перехід і оголошує про це роботодавцю, йому тут же пропонують умови набагато кращі, ніж запропонував новий банк. Банки, щоб утримати своїх топ-менеджерів почали застосовувати захисні дії: прослуховують телефони, переглядають електронну пошту, не розголошують імена своїх працівників, укладають з рекрутинговими компаніями договір, в якому зазначено термін „кадрової захищеності” працівника. 

Крім того фахівці виділяють справжніх топ-менеджерів і несправжніх „псевдо топів”. Хоча виглядають і позиціонують вони себе однаково, але в першому випадку це «топи», яких мотивують складні різнопланові завдання, вони йдуть саме для їх вирішення, їм важливо розуміння перспектив розвитку банку, вони знаходять спільну мову з власником, і вже потім думають про гроші. А псевдо „топи” також добре говорять, вони бізнесові, прозахідні, у них хороша освіта, вони чудово навчилися себе продавати, алеїм цікавий процес, а не результат роботи, їх більше цікавлять гроші, бонуси, опціони і надзвичайні соціальні пакети. 

Справжній «топ» зацікавлений у бонусах, які прив'язані до результату, до KPI (key performance indicator - ключовий показник ефективності), до проектів і завдань, інші його вимоги розумні та коректні, проте теж відповідають його статусу. Зате псевдо „топ” в першу чергу обговорює соціальні блага для себе і своєї команди: зарплата водія, клас машини, рівень і зарплата особистого секретаря, розмір відрядних, яким класом він буде літати в літаках, не кажучи вже про харчування, фітнес і страховку. У випадку прийняття на роботу він буде їздити у відрядження, багато і впевнено говорити про проект, і власник буде впевнений, що все йде добре, але кінцеве виконання завдання буде під сумнівом. Для того, щоб відрізнити одних від інших, безумовно, важливим є грамотно проведене структуроване інтерв'ю з кандидатом, рекомендації і список успішно завершених проектів, а також власна інтуїція роботодавця. І хоча в банківському секторі вже звикли до плинності кадрів, проте в результаті це негативно впливає на діяльність і банку і банківської системи.

Варто зазначити, що погіршення ситуації на світовому і вітчизняному фінансових ринках хоча і зменшило самовпевненість і жадність топ-менеджерів до надприбутків і ризикованих інвестиційних операцій, проте не залишило їх без високих компенсаційних бонусів на тлі зменшення витрат і масових скорочень працівників банків нижчого рівня.

Журнал "Золотий резерв", №1(10), лютий 2010.

FOREX - БІРЖОВА ГРА ЧИ РЕАЛЬНИЙ ЗАРОБІТОК?

Міжнародний валютний ринок (Foreign Exchange Market, чи просто Forex) – це найбільш місткий фінансовий ринок, який сформувався в 70-х роках, коли були остаточно введені вільні („плаваючі”) курси валют. При цьому ціна однієї валюти по відношенню до другої визначається тільки учасниками ринку, виходячи із попиту і пропозиції. Така свобода ціноутворення для валют виправдовується класичною ідеєю про те, що ніким не контрольований ринок з вільною конкуренцією за рахунок боротьби попиту і пропозиції самостійно знаходить оптимальні і рівноважні ціни. Відсутність зовнішніх органів регулювання і обмежень, цілодобовість функціонування, всесвітність і швидкість отримання інформації перетворює цей ринок у найбільший фінансовий ринок як за кількістю учасників, так і за обсягом здійснюваних операцій.

Світовий валютний ринок FOREX є одним із найбільш прибуткових сфер вкладення капіталу. FOREX не є „ринком” в традиційному значенні цього слова. Він не має конкретного місця торгівлі, як, наприклад, фондова біржа. Торгівля відбувається по телефону і через комп'ютерні термінали одночасно в сотнях банків у всьому світі, оскільки практично в кожному з годинних поясів (Сідней, Токіо, Гонконг, Франкфурт, Лондон, Нью-Йорк і т.д.) є дилери, охочі купити або продати валюту, тому валютний ринок працює 24 години на добу, і обмін валюти не припиняється протягом всього робочого тижня.

Операції на валютному ринку називають дилинговими операціями. Дилинг – це вид операцій з валютою, направлений на отримання прибутку за рахунок використання різниці в котируваннях валют. Цей прибуток досягається за рахунок купівлі валюти за низькою ціною і наступним продажем, після підвищення котирування, за більш високою ціною, при цьому різниця, за вирахуванням податків, є чистим прибутком.
На міжнародний ринок може вийти будь-яка комерційна структура, але для цього необхідні спеціальні технічні засоби – інформаційні телекомунікаційні системи, що працюють в режимі реального часу – так звані торгові платформи чи площадки, доступ до яких за комісійну винагороду забезпечують дилингові центри та інтернет-трейдери. Зареєструватися для відкриття початкового депозиту можна на одному з багатьох сайтів дилингових центрів: www.forexclub.ua, isi.com.ua, www.x-trade.com.ua, www.alpari.ru. Умови фінансових посередників включають наступні неодмінні атрибути проведення операції: мінімальний розмір депозиту, мінімальна сума трансакції, важіль (кредитне плече), комісійні, можливість перенесення відкритої позиції наступного дня без утримання відсотка тощо. Також ви можете обрати для себе посередника за програмним забезпеченням, яке він пропонує, зручністю і функціональністю його інтерфейсу.
Перш, ніж клієнт почне роботу , він може пройти курс навчання або вже мати сертифікат про підготовку в дилинговому центрі. Проте варіант самостійної гри у принципі дуже ризикований і в більшості випадків може привести до одного з двох результатів: або великих збитків, або незначних прибутків. Другий результат найбільш вірогідний, якщо гравець обережно освоюватиме консервативний ринок твердих валют; перший – практично неминучий, якщо гравець почне спекулювати нестійкими валютами.

Правила дилингу як організованої гри достатньо прості. Розмістивши в банку, через який працює дилинговий центр, мінімальний страховий депозит (його прийнято називати “лот”), гравець одержує кредит для гри (так зване “плече”), розмір якого, як правило, від 40 до 200 разів більший внесеної суми, тобто якщо в банк було внесено 2000 доларів, то при 100 - кратному плечі, гравець працюватиме вже з 200 тисячами доларів США. Саме цим капіталом гравець і оперуватиме при купівлі чи продажу валюти. Величина кредитного плеча забезпечує пряму залежність прибутку і ризику. Чим більше плече, тим більшими сумами оперує клієнт і, відповідно, має нагоду одержувати великий прибуток або, у разі невдачі, – збиток.

Для прийняття правильного рішення, необхідним є оцінка впливу таких трьох груп чинники:
 фундаментальні чинники;
 технічні чинники;
 короткострокові неочікувані чинники.
Є два розповсюджені підходи прогнозування динаміки ринку. Це – технічний та фундаментальний аналіз. Динаміку ринку вивчає технічний аналіз, а предметом дослідження фундаментального аналізу є економічні причини, які формують попит і пропозицію на ринку.
Багато з трейдерів традиційно відносять себе або до технічних, або до фундаментальних аналітиків, хоча чітку границю між ними провести неможливо. Так, фундаментальні аналітики мають хоча б початкові навики аналізу графіків. В цей же час немає такого технічного аналітика, який хоча б загальних рисах на уявляв собі основних положень фундаментального аналізу.
Фундаментальні чинники – це ключові макроекономічні показники становища національної економіки, які впливають на учасників валютного ринку і рівень валютного курсу. На курси валют найбільшою мірою впливають такі фундаментальні чинники: показники економічного росту (ВНП, обсяги промислового виробництва); стан торговельного балансу, ступінь залежності від зовнішніх джерел сировини; рівень реальних процентних ставок; рівень безробіття; рівень інфляції та інфляційних очікувань; зростання грошової маси на внутрішньому ринку; платоспроможність країни; довіра до національної валюти на світовому ринку. Звичайно на світових валютних ринках, де 80 відсотків валютних операцій проводяться з американським доларом, найбільший вплив мають дані економіки США, що призводить до підвищення або зниження курсу долара по відношенню до решти валют.
Деякі дилери радять не використовувати новини і фундаментальний аналіз ринку. А для ухвалення рішень використовувати тільки свою інтуїцію. Відсутність потоку новин обмежить вплив сторонньої інформації на ухвалення рішень. Часто новини випускаються тими, хто хоче вплинути на рішення в передбаченому напрямку.

Технічний аналіз – це метод прогнозування ціни, який ґрунтується, в основному, на математичних, а не економічних поясненнях. Це метод прогнозування цін виключно за рахунок даних історії функціонування ринку. Методи технічного аналізу використовують, як правило, ціну, оскільки дані про неї є загальнодоступними і надходять в режимі реально часу. В сучасних умовах технічний аналіз виконується за допомогою комп’ютерів.

Технічний аналіз має своєрідну філософію, яка базується на трьох аксіомах:

– ринок все враховує;

– рух цін підпорядковується тенденціям;

– історія повторюється.

Для прогнозування напряму руху цін технічний аналіз використовує різні графіки цін (лінійні, точкові, японські свічки). На графіках будують лінії трендів, які допомагають побачити довгострокові тенденції і визначити найближчу поведінку вибраної пари валют. Проводити технічний аналіз графіків дещо легше, ніж аналізувати фундаментальні або короткострокові чинники, оскільки інформація представляється наочно і аналіз проводиться на графіку стандартними методами.

Чим більше людей вірить закономірностям теорії технічного аналізу, тим сильніший вплив теорії на процес ухвалення рішень і тим більша її дія на рух валютного курсу. Останніми роками у зв’язку з бурхливим розвитком електронних засобів аналізу, пропонованих фірмами Телерейт, Рейтер тощо, все більше число дилерів засновують свої рішення на використанні технічного аналізу, що підвищує вплив його закономірностей на реальний рух курсу.

Крім фундаментальних і технічних чинників, вплив яких може бути передбачений, короткострокові несподівані чинники можуть внести істотні корективи в динаміку руху валютного курсу. До них відносяться перераховані нижче чинники:

1. Форс-мажорні події – стихійні біди (землетруси, цунамі, тайфуни, повені і т. д.).

2. Політичні події – війни, приходи до влади президентів, політичні скандали, терористичні акти і т.д. Вплив політичних чинників тісно пов'язаний з психологічним сприйняттям людьми іміджу тих або інших країн і їх валют.

3. Вислови політичних лідерів. Звичайно вони направлені на те, щоб згладити вплив негативних чинників на валютний курс. Існує навіть англійський вираз „to talk currency” (заговорити валюту).

4. Валютні інтервенції центральних банків. В умовах падіння курсу національної валюти центральний банк ухвалює рішення про її підтримку. Інтервенція проводиться у вигляді прямих операцій купівлі-продажу валюти центральним банком з уповноваженими банками.

Трейдеру необхідно поступово освоювати всі можливі інструменти аналізу ринку, вибираючи ті, які він добре розуміє і відчуває. Також потрібно постійно вчитись і не ставати прихильником одного чи двох інструментів аналізу, а намагатися визначити привілейовані на даний час теорії, щоб зрозуміти якими методами користується більшість учасників ринку і, відповідно, визначити очікування більшої частини ринку. Для правильної і прибуткової роботи на будь-якому фінансовому ринку необхідно вміти прогнозувати рух цін чи курсів валют.

Проте не всім підходить такий вид заробітку, оскільки з одного боку це нагадує азартну гру, а з іншого – валютну спекуляцію. Ще порівняно недавно значення слова „спекулянт” носило відверто негативний характер, а спекуляція за радянськими законами розглядалася не тільки як незаконна операція, а й вважалася тяжким злочином. Але ці часи минули і тепер суспільство, і держава визнають право особистості встановлювати свою ціну при купівлі і продажу. А спекулянти віднедавна мають навіть своє науково-теоретичне тлумачення: „Спекулянти – це інвестори, які добровільно вкладають свої кошти в ризик, щоб отримати надприбутки. Їх кошти відіграють важливу економічну роль, забезпечують ліквідність ф’ючерсного ринку. Саме існування спекулянтів, які вкладають власні кошти в цінові прогнози, дає змогу іншій групі учасників – хеджерам – здійснювати операції із страхування цінових ризиків. Спекуляція є невід’ємною частиною товарно-грошових та кредитних відносин”.

Один з найбагатших біржових спекулянтів – Дж. Сорос, який має величезний вплив на світові фінансові ринки, не без іронії зазначає: „Я сам – учасник процесу динамічного дисбалансу, оскільки, я є міжнародним інвестором. Я називаю себе біржовим торговцем і жартую, що інвестиції є невдалими спекуляціями, але на тлі розгорнутої кампанії проти біржових торговців це більше не приносить мені задоволення. Міжнародні інвестори відіграли важливу роль у кризі обмінних курсів. Але створити спільний ринок без міжнародного руху капіталу неможливо. Звинувачувати в цьому біржових торговців – те саме, що вбити посланця, який приніс погану звістку”.

Незважаючи на всю „ідеальність” та вдавану легкість заробляння грошей на ринку FOREX все ж слід пам’ятати про тих, хто залишає там свої гроші. Багато людей стають заручниками можливості отримання „швидких грошей” і втрачають свої початкові депозити ще на перших операціях. Оскільки у них просто бракує досвіду, а проходивши навчання в дилингових центрах їм надавалися програми, які допомагали приймати правильні рішення, та й гроші були ще віртуальними у демо-версіях. У певній мірі це нагадує велику єгипетсько-фінансову піраміду на вершині якої знаходяться „великі” люди, які можуть впливати на світовий валютний ринок наперед продуманими вчинками. І тільки щоденна робота на ринку, а не гра може приносити вам невеликий стабільний дохід.

Експерти вважають, що Україна відстає у розвитку проведення операцій на фінансових ринках щонайменше на 50 років від США і на 10-15 років від найближчого сусіда – Росії. Нерозвиненість дилингових операцій свідчить про низький економічний розвиток країни, недостатню розвиток фінансового ринку України, відсутність належного регламентування дилингових операцій у нормативно-правовій базі. Також, не можна не відзначити вплив такого чинника, як менталітет і свідомість українців, які не є схильними до ризику і надають перевагу стабільному доходу. Але нове покоління більш схильне до ризику і більшою зацікавленістю до такого виду фінансових операцій, і це можна пояснити прагненням швидко заробити великі гроші, не докладаючи при цьому великих фізичних зусиль.

Журнал "Золотий резерв", №1(10), лютий 2010.

МОНОПОЛІСТИ РЕЙТИНГОВОЇ ОЦІНКИ

    В умовах жорсткої міжбанківської конкуренції і зниження довіри до банківської системи, для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо співпраці з банками, клієнти потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан банків. Оскільки переглядати фінансові звіти кожного українського банку є можливим не для кожного українця в міру його економічної обізнаності, доступу до такої інформації чи обмеженості часу прийняття рішення, досить поширеним є зважування на рейтинги банків. І якщо колись одним з основних рейтингів для клієнтів була позиція банку в статистиці НБУ за величиною капіталу, активів чи залучених ресурсів або так звані „народні рейтинги”, то в період широкого інформування про зниження рейтингів українських банків світовими рейтинговими агентствами, усі почали звертати увагу саме на останніх. 

Міжнародні рейтингові агентства Moody's, Standard and Poor's і Fitch Ratings монополізували рейтинговий бізнес усього світу. Керуючись власними критеріями, агентства часом необ’єктивно, але достатньо впливово і авторитетно, присвоюють рейтинги компаніям, цінним паперам і навіть країнам. Достойних конкурентів у „трьох китів” поки немає, тому інвестори і навіть грошові регулятори більшості держав змушені керуватися їх оцінками.

Рейтинг у світі визнано як інструмент, призначений для порівняльного аналізу динамічно розвинених систем. Рейтинг банків комплексно характеризує їхню діяльність і встановлює узагальнюючу оцінку фінансового стану за стандартизованим набором показників. Існують полярні точки зору на спрямованість рейтингів: деякі економісти вважають, що рейтингова оцінка банку не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків, бо лише показує позицію банку в загальній сукупності банків, а інші – зазначають, що визначення рейтингу полягає не в тому, щоб розставити банки в шеренгу „за зростом”, а в об’єктивній оцінці стану як великого, так і малого банку. У будь-якому разі, рейтинг надійності – „обличчя банку” на міжнародних і внутрішніх ринках.

Рейтинги міжнародних агентств (у кожного з яких власні секретні або частково відкриті математичні формули і методики) використовуються інвесторами всього світу для визначення надійності позичальників, перспектив і можливих ризиків при роботі з ними. За довгі роки роботи Moody's, Standard and Poor's і Fitch Ratings настільки зарекомендували себе об'єктивними арбітрами фінансового ринку, що при одному погляді на кредитний рейтинг того чи іншого емітента ставало зрозуміло, чи може він виконати свої зобов'язання в повній мірі, чи буде виплачувати дивіденди і погашати борги. 

Основа для появи рейтингових монополістів була закладена ще в 1975 році – тоді Комісія з цінних паперів США дозволила компаніям здійснювати певні фінансові операції тільки на підставі рейтингів, привласнених «національно визнаною статистичною рейтинговою організацією» (NRSRO). На початку 1980-х років в організацію входило 7 агентств, однак вже у 90-их роках їх залишилося всього три. Довіра до них поступово зміцнювалася, на їх оцінки і прогнози стали покладатися в Європі та СНД.

Історія рейтингового агентства Moody's розпочалася з публікації у 1909 році книги Джона Муді про цінні папери залізничних компаній, у якій він оцінив ступінь фінансових ризиків за допомогою буквеного коду. Ця ідея привернула увагу інвесторів, і Муді в тому ж році в Нью-Йорку заснував рейтингове агентство, якому дав своє ім'я. У 1914 році агентство почало присвоювати рейтинги боргових зобов'язаннь американських міст та інших муніципальних утворень, а у 1924 рейтинги Moodys охоплювали уже майже 100% американського фондового ринку.

Агентство Standard & Poor `s (S & P) розпочало діяльність з присвоєння рейтингів тільки в XX столітті, однак історія компанії починається в 1860 році. Її "батьком" вважають головного редактора галузевого залізничного видання American Railroad Journal Генрі Пура. Він проголосив принцип "права інвестора на інформацію" і на підтвердження своїх переконань організував компанію, яка зайнялася систематичною розсилкою фінансової інформації. Співзасновником нині всесвітньо відомого агентства став Лютер Блейк. У 1906-му він заснував компанію Standard Statistics Bureau, яка стала надавати американським компаніям різну фінансову інформацію про ризики на фондових біржах і згодом присвоювати рейтинги. У 1941 році в результаті злиття Standard Statistics Bureau з компанією, заснованою Генрі Пуром, виникло агентство Standard & Poors. У 1966 році S & P придбала видавнича корпорація MGraw-Hill, Inc.

Агентство Fitch Ratings було засновано Джоном Фітчем у 1913 році. Компанія, як і два інших найбільших світових рейтингових агентства, почала свою діяльність з публікації детальної фінансової статистики, споживачами якої були гравці Нью-Йоркської фондової біржі. У 1924 році експерти компанії ввели в обіг нині відому всьому світу буквену рейтингову шкалу (від AAA до D), яка незабаром була визнана зручним і надійним інструментом для присвоєння рейтингів і іншими агентствами. У 1997 році Fitch злилося з лондонською компанією IBCA Limited.

У рейтингових агентствах існують такі етапи присвоєння рейтингу: звернення за рейтингом, призначення команди аналітиків, збір інформації, зустріч з керівництвом (менеджментом), рейтинговий комітет, інформування емітента про присвоєння рейтингу, поширення інформації про рейтинг (за згодою клієнта), моніторинг рейтингу. Причому слід звернути увагу на те, що інформація, на основі якої розраховується рейтинги не завжди об’єктивна, так як сам банк надає її до агентства і можливості для її перевірки суттєво обмежені, оскільки рейтингові агентства самостійно не проводять аудиту своїх клієнтів, так само їм не може бути доступна на 100% достовірна інформація від аудиторів банку, так як вона є комерційною таємницею. Тому тут відіграє роль інший рейтинг – рейтинг аудиторської компанії. На сьогодні у лідерах з аудиту є так звана „велика четвірка” аудиторських компаній – чотири найбільших у світі компанії, які надають аудиторські і консалтингові послуги: «ПрайсуотерхаусКуперс» (PricewaterhouseCoopers), «Делойт Туш Томацу» (Deloitte Touche Tohmatsu раніше «Deloitte & Touche»), «Ернст енд Янґ» (Ernst&Young) та «КПМГ» (KPMG – це абревіатура, що складається з початкових букв імен засновників компанії) у діяльності яких є такоє свої позитивні і негативні сторони.

Принцип побудови рейтингових шкал у всіх міжнародних агентств однаковий. На верхній ступені шкали знаходиться оцінка, що означає найвищу надійність (ААА або Ааа). За ним слідує рейтинг "дуже висока надійність" (АА або Аа), і так далі аж до оцінки "дефолт" (D або С). Відмінність тільки у використовуваних буквах і цифрах якщо S & P і Fitch застосовують тільки великі латинські букви і знаки „+” або „-”, то міжнародною шкалою Moodys використовуються малі літери, також цифри 1,2,3, які означають якість в рамках даного рейтингу. Наприклад, оцінка, привласнена агентством Fitch на рівні BB +, є еквівалентною рейтингом від Moodys Ва1. Кожна рейтингова шкала має умовну лінію поділу на оцінки "інвестиційного" і "спекулятивного" рівня.  

Вартість отримання рейтингу в найбільших міжнародних агентств складає від 30 до 100 тисяч доларів. Щорічне підтвердження або перегляд рейтингу обходиться в середньому на 20% дешевше, ніж первинне рейтингування. В отриманні рейтингів банки та інші організації звичайно зацікавлені, так як хороші рейтингові оцінки створюють позитивний імідж серед іноземних партнерів та інвесторів, що дозволяє банкам залучати фінансові ресурси з-за кордону у вигляді кредитів чи за рахунок випуску і продажу власних облігацій. Відповідно рейтингові агентства працюють за кошти організацій, яким вони присвоюють рейтинги, і за кошти їх конкурентів.

Довіру до діяльності рейтингових агентств і присвоєних ними рейтингів підірвала все таж сама „у всьому винна” світова фінансова криза 2008 (а тепер ще й 2009) року. І знову ж таки тут фігурує США і Lehman Brothers, який на момент свого банкрутства мав найвищі рейтинги „великої трійки”, такі ж рейтинги були і в іпотечних облігацій, навіть після обвалу іпотечного ринку. В центрі гучного скандалу опинилося S & P після розслідування, ініційованого владою США, агентству довелося визнати наявність помилки в системі розрахунків рейтингів за борговими зобов'язаннями компаній. За офіційною заявою агентства, помилка вплинула на рейтинги п'яти публічних угод на загальну суму $ 200 млн. і на одну приватну операцію. Moody's раніше також зізналося присвоєння завищених рейтингів боргових зобов'язань, які були інструментами для інвесторів, які втратили в результаті 60% вкладень. У зв’язку з цими подіями, влада США ініціювала створення альтернативних агентств та рейтингів, а діяльність лідерів рейтингового ринку повернути на 100 років назад, коли вони публікували інформаційні матеріали і офіційну статистику.

З боку приватного сектору на „велику трійку” подали позов до суду пенсіонери з Каліфорнії Рональд і Саллі Грасс, вони витратили 40 тис. дол. на бонди Lehman Brothers, які мали дуже високі рейтинги, але, як виявилося згодом, не мали цінності. Подружжя Грасс стверджують в позовній заяві, що вони шукали надійні інвестиції і купили облігації Lehman Brother через те, що агентства надали бондам рейтинг "А". У свою чергу рейтингові агентства стверджують, що не можуть нести відповідальності за прийняті позивачами інвестиційні рішення.

Від діяльності провідних рейтингових агентств постраждала як Україна, так і її банки. Важко сказати з вини першої чи других розпочався процес зниження рейтингів („курка чи яйце”), але варто зазначити, що рейтинг банку не може бути вищий ніж суверенний рейтинг країни, в якій він знаходиться. Нагадаємо, перший гучний скандал навколо рейтингової теми спалахнув ще навесні 2008 року. Тоді агентство Standard & Poor's, незважаючи на аргументи Нацбанку та інших органів влади, опублікувало негативний прогноз щодо банківської системи України. Безумовно, восени почалася криза, і стан банків погіршився. Однак навесні 2008 року про це ще не було відомо. Своє рішення S & P пояснило тоді політичною кон'юнктурою і складними російсько-українськими відносинами. Думки експертів розділилися, одні звинувачували агентство в упередженості, а інші стверджували, що рейтингові агентства базують свої висновки на глибокому аналізі фінансової звітності тому назвати їх необґрунтованими не можна. У той же час, чим авторитетніше агентство, тим більш упереджено воно присвоює рейтинги.

Статистика свідчить, що у III кварталі 2009 року міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings знижувало рейтинги банків удвічі менше, ніж у попередні три місяці – кількість знижень рейтингів банків у світі скоротилася з 94 в II кварталі до 41 в III кварталі 2009 року. При цьому кількість позитивних рейтингових дій з липня до жовтня склала 24%, у той час як в II кварталі Fitch поліпшило рейтинги тільки 7% банків. 

Рейтингові дії щодо українських банків у III кварталі також були дещо кращими, ніж у попередні місяці. Проте якщо у світі рейтинги фінустановам стали знижувати вдвічі рідше, то в Україні скорочення склало тільки 20%. Так, якщо три міжнародних рейтингових агентства Fitch Ratings, Standard & Poor's і Moody's Investors Service в II кварталі знизили рейтинги 10 українських банків, то вже в III кварталі – всього 8. З липня до жовтня цього року Fitch знизило індивідуальні рейтинги УкрСиббанку, Укрсоцбанку, банку "Форум" та Індустріалбанку. Пониження рейтингів від компанії Moody's торкнулося ОТП Банку, Райффайзен Банку Аваль, "VAB Банк і ПУМБ. Standard & Poor's рейтинги в III кварталі не знижувало. 

На початок листопада 2009 року агентство Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги дефолту емітента ("РДЕ") України в іноземній і національній валюті з рівня "B" до "B-" з "Негативним" прогнозом. В офіційному повідомлені агентства причинами такого зниження стали відхилення від виконання зобов’язань взятих перед МВФ, а також підвищення соціальних стандартів, які призведуть до підвищення бюджетного дефіциту. Тому Fitch вважає, що є підвищений ризик, що Україна може в більш значній мірі вдатися до монетарного фінансування (за рахунок надання НБУ ліквідності банкам), тобто фактично до друкування грошей, а наслідки цього мабуть не потрібно пояснювати навіть інфляційнопідкованому пересічному українцю.

Внаслідок зниження рейтингу України знизились і рейтинги дев'яти українських банків іноземній валюті з рівня "В" до "В-" з прогнозом "Негативний". До їх числа потрапили Укрсиббанк, Укрсоцбанк, Форум, ПроКредит Банк (Україна), ПРАВЕКС-БАНК і ВТБ Банк (Україна), а також ПриватБанк і державні Ощадбанк та Укрексімбанк. Fitch Ratings знизило довгострокові рейтинги в іноземній і національній валюті також трьох міст: Києва, Одеси і Харкова з рівня "B" до "B-", прогноз "Негативний". Не варто забувати, що питання з проблемними кредитами в Україні зовсім не вирішене, а подальша девальвація гривні може посилити проблему з якістю активів банків.

Звичайно ця інформація зовсім не оптимістична, проте рейтинг – це виражена символами думка групи аналітиків, а коли ми маємо справу з думкою людей, помилки тут цілком можливі. І як показує практика, діяльність рейтингових агентств не завжди буває бездоганною, однак кредитні рейтинги, як демократія, жахливо недосконалі, але нічого кращого поки не придумано.

МАКРОРЕЗУЛЬТАТЫ МИКРОБИОЛОГИИ

Сокращение потенциального рынка сбыта заставило производителя дрожжей инвестировать в развитие кормов для животных. 

Примеров того, что успешный бизнес – это постоянное движение и поиск новых возможностей, много уже и в отечественной истории. Один из них демонстрирует львовское ЗАО Энзим, владельцы которого начали с того, что создали мощное современное производство дрожжей. Но не успели они в полной мере насладиться результатом, как рынок сбыта стал сокращаться. Поэтому стратегические возможности для дальнейшего развития они увидели в создании производства нового продукта – кормов для животных.

Техническая модернизация

История производства дрожжей во Львове началась в 1870-х. В 1945 г. на той же площадке начал свою работу Львовский дрожжевой завод, специализировавшийся на производстве хлебопекарных дрожжей, который в первые годы независимости Украины превратился в ЗАО Энзим. «В 1989 г. меня назначили директором самого отсталого во всей отрасли республики дрожжевого завода, – рассказывает президент компании Орест Вовк. – За восемь лет до этого на нем сменились восемь директоров. Я долго отказывался, но мне было сказано: «Надо. Хотя бы до исправления дел». Пришлось изучать процесс производства. Из-за нехватки специалистов мы вынуждены были поменять 70% персонала. Первые положительные результаты получили года через два-два с половиной, когда на старом оборудовании выход продукции увеличился на 10-15%. Тогда мне уже и самому не захотелось уходить. Позже инициативная группа, в которую вошли наши экономисты, финансисты, технические руководители, разработала программу по приватизации завода через аренду. Так в июле 1994 г. появилось ЗАО Энзим с несколькими сотнями акционеров – работников завода и членов их семей». Впоследствии, как водится, эти люди продавали свои акции, и в настоящее время О. Вовк полностью контролирует ЗАО, стремясь, как он утверждает, превратить его в семейный бизнес. Сын и дочь Ореста принимают активное участие в работе компании (сын уже возглавил новое направление).

Но вернемся в середину 1990-х. Устаревшее оборудование предприятия требовало немедленной замены. Дополнительным усложняющим фактором было то, что здания, где расположены корпуса завода, являются историческими памятниками промышленного строительства и архитектуры. Консультантами программы модернизации стали зарубежные специалисты, в частности, из Берлинского института биотехнологий, в состав которого входят производители дрожжей со всей Западной Европе. Орест Вовк стал членом этого сообщества в 1995 г. Там же обучались ведущие специалисты компании, причем за каждого из них выплачивали по €5-6 тыс. Почти три года предприятие консультировал голландец Тоби де Ротер, услуги которого обошлись примерно в $500 тыс.

Комплексная программа с полной автоматизацией производственного процесса обошлась в €30 млн. В результате удалось нарастить мощности производства с 8-9 до 45-47 тыс. т дрожжей в год. Работы по модернизации оплачивались из прибыли, но позже компания стала пользоваться также кредитами украинских банков.

Потребность в улучшении качества продукции вынудила руководство компании задуматься над информационно-аналитической и исследовательской деятельностью в сфере дрожжевого производства, поэтому в 2001 г. был основан информационный центр хлебопечения «Хлебный Дом», на базе которого работают собственные исследовательские лаборатории. Основные задачи центра: предоставление консалтинговых услуг хлебопекарным предприятиям; ознакомление их с новыми технологиями и рецептами, методиками эффективного использования дрожжей; подбор новых рецептур для расширения ассортимента на предприятиях; проведение консультаций по закупке современного хлебопекарного оборудования; подготовка специалистов и повышение их квалификации.

Следующим стал проект, стоимостью около €500 тыс., ориентированный на производство отечественных ингредиентов, используемых в процессе хлебопечения и в кондитерском деле, которые в то время завозились из-за рубежа. Эти смеси под ТМ «ВИТАПАН» дают возможность кондитерам и пекарям расширить ассортимент и улучшить качество продукции даже при наличии не очень качественного сырья.

Выход на внешние рынки

Дрожжевой рынок сокращается примерно на 2-3% (в физическом измерении) ежегодно, и за последние десять лет он потерял в объеме 30-40%. По словам Сергея Лаврова, директора по маркетингу и реализации ЗАО Энзим, это связано прежде всего с ростом качества самих дрожжей, которых требуется меньше, и переходом на новые технологии выпечки хлеба. Кроме того, сокращается потребление дрожжей домохозяйствами (даже самогона стали гнать меньше, а не только выпекать хлеба и пирогов). Чтобы не уменьшать объемы производства, предприятие занялось экспортом.

«Вначале, когда мы вышли на европейский рынок, конкуренты пристально присматривались к нам, исследовали нашу продукцию на чистоту, даже распространяли ложные слухи, чему способствовал негативный имидж нашей страны в мире, – рассказывает Сергей Лавров. – Сейчас таких проблем уже нет. Наша компания достойно представлена на дрожжевом рынке Европы, в частности, мы удерживаем порядка 35% рынка Чехии и 20% – Нидерландов, на котором подвинули французскую Lesaffre – мирового лидера в дрожжевой отрасли. Поначалу наш продукт за рубежом расценивали просто как дрожжи из Украины. Позже поняли, что в нашей стране они разные. И именно «Львовские дрожжи» теперь являются известной в Европе торговой маркой. Ранее мы рассматривали возможность создания специальной европейской торговой марки, но оказалось, что такой необходимости нет». Успеху на внешних рынках способствовала прежде всего активная работа с местными дистрибьюторами. Их не только приглашали на предприятие, убеждали в качестве продукта, но и предоставили маржу больше, чем давали конкуренты. Кроме того, специалисты ЗАО Энзим работали и с конечными потребителями, помогая им налаживать технологические процессы с использованием львовских дрожжей.

В 2005 г. был открыт модернизированный цех по производству сухих дрожжей – предприятие является единственным в стране их производителем. Причем продукция маркируется не только собственными, но и частными торговыми марками розничных сетей (ТМ «Премия» Fozzy Group).

На сегодняшний день рынок Украины полностью обеспечивается продукцией имеющихся производств (основные конкуренты львовян – Одесский, Криворожский и Харьковский дрожжевые заводы). Но рынки России и Беларуси все еще не полностью заняты, поэтому и интересны для экспансии. Всерьез рассматривается возможность строительства дрожжевого завода в Беларуси (с учетом продвижения продукции на российский рынок), но пока не удалось договориться с властями о правах собственности на него.

Диверсификация

Развитие экспорта дрожжей – это все же проект с малой отдачей. Решено было инвестировать средства в новый проект, разработанный стратегической группой во главе с президентом компании. В результате анализа различных рынков и возможностей был выбран бизнес кормов для так называемых домашних непродуктивных животных – собак и кошек. Инвестиции ЗАО Энзим в ООО Кормотех и строительство отдельного завода на сегодняшний день составили $8,5 млн. В результате в 2004 г. (через 13 месяцев после начала строительства) было открыто первое и пока единственное в стране предприятие по производству сухих кормов для домашних животных.

Продукция производится под торговыми марками «Клуб 4 лапы» (сегмент класса премиум), а также «Гав!» и «Мяу!» (эконом). Мощность завода – 5 т в час. В целом предприятие рассчитано на 20 тыс. т в год, а в перспективе мощности могут быть увеличены до 28 тыс. т в год. Численность персонала, включая руководство и маркетинговую службу, – около 90 человек.

К производству пришли не сразу. Сначала в лабораториях компании под руководством американских и польских экспертов были разработаны собственные рецептуры кормов. Заказы на их производство разместили в Дании. Консультантами выступили американец Раймонд Ваят из Petfood Development Worldwide, специализирующейся на разработке и производстве кормов для котов и собак, и специалисты из польской Petfood Specialities.

Сергей Лавров: «На рынке было очень осторожное отношение к нашему продукту, потому что иностранцы здесь хорошо рекламировались и их торговые марки пользовались определенным доверием. Поэтому мы разработали мощную рекламную кампанию. Основной акцент был сделан на телевидение, так как для прорыва через информационный поток конкурентов и достижения положительной динамики продаж необходимо быстро заявить о себе большому количеству покупателей. Наши мультипликационные герои роликов своей необычной внешностью выделялись из общей массы породистых кошек и собак, которыми был переполнен рекламный эфир. В итоге мы получили эмоциональные бренды, не оставляющие равнодушными покупателей. Также проводили разъяснительные семинары, налаживали работу с магазинами, дистрибьюторами, супермаркетами. Бесплатно раздавали пробники, чтобы убедить людей в том, что продукт качественный».

Одновременно с выходом на рынок продукта началась работа по строительству собственного завода. Ростислав Вовк, директор Кормотеха: «Продукт уже был представлен на рынке, поэтому главной нашей задачей как производителя было сохранение его характеристик при использовании отечественного сырья, ведь наши потребители – кошки и собаки – не чувствительны к рекламе, а реагируют только на качество продукта. Кроме того, мы должны были сделать это в максимально сжатые сроки, поскольку производство в Дании дорогое».

Тестовая партия кормов украинского производства была направлена в голландский институт исследований кормов животных, где провели «слепой» тест продукции, произведенной во Львове и Дании, а также аналогов конкурентов. Результаты испытаний подтвердили конкурентоспособность корма, поэтому было начато промышленное производство. Сейчас все технологические и производственные процессы находятся под контролем украинского персонала.

Перспективы

В настоящее время производство кормов для Энзима является стратегически важным направлением, что объясняется перспективностью рынка. В мире до начала кризиса его ежегодный прирост по физическим объемам колебался в пределах 15-25%, а в Украине – 25-35%; в денежном выражении – до 50%. До выхода на рынок Кормотеха в Украине почти весь рынок кормов для домашних животных занимали зарубежные компании Mars и Nestle. Но украинская компания сумела потеснить их и занять почти 20% рынка (по собственным оценкам). Национальному производителю удалось также выйти на зарубежный рынок и экспортировать свою продукцию в Беларусь, Молдову и Польшу.

«Дистрибуция кормов налажена во всех областях Украины, – рассказывает Сергей Лавров. – Мы работаем с четырьмя каналами сбыта – супермаркетами, магазинами, раскладками на рынках и специализированным каналом. Много средств нужно было потратить, чтобы наладить сотрудничество с крупными супермаркетами, но компания осмотрительно не делала на них основную ставку – этот сегмент продаж не превышал 20-30%. Благодаря осторожным действиям сегодня удалось избежать многих рисков, связанных с работой супермаркетов. Сейчас наша продукция в тройке лидеров в Украине. В планах не только увеличение производства сухих кормов, но прежде всего производство консервированных кормов, называемых специалистами «мокрыми». Также в процессе разработка нового сегмента – суперпремиум. В частности, создана ТМ «Клуб 4 лапы плюс» – кошачий корм с улучшенными профилактическими и лечебными свойствами».

Продажа консервированных кормов под марками Кормотеха уже осуществляется в Украине. Но пока, как и в случае с сухими кормами, они производятся за рубежом на мощностях итальянской компании MONGE & C., которая входит в число европейских лидеров среди производителей консервированных кормов для животных.

Результаты продаж обнадеживающие, поэтому разработан план строительства завода, в который нужно инвестировать около €3 млн.

В 2008 г. чистый доход компании Энзим от реализации продукции увеличился на 54,2% – до 233,4 млн. грн. по сравнению с предыдущим периодом. Но при этом она получила чистый убыток в размере 7,3 млн. грн. По словам ее руководителя, потери объясняются курсовой разницей от девальвации гривни в IV квартале 2008 г.


Дань экологии

При производстве дрожжей образуются отходы, весьма вредные для окружающей среды, поэтому еще в 2002 г. было начато поэтапное строительство очистных сооружений. Но из-за нехватки средств работы шли медленно. Во Львове достаточно напряженная экологическая ситуация, и предприятие не раз попадало под критику властей и общественности. И хотя его вина в загрязнении воздуха документально не была доказана, работы по завершению проекта ускорили. В результате за €5 млн. предприятие получило очистные сооружения, каких нет не только в Украине, но и в Европе. Проект позаимствован на подобном заводе в Чили. На первой стадии очистки стоков выделяется биогаз – метан. Благодаря этому предприятие со временем планирует полностью отказаться от использования природного газа. На втором этапе образуется ил, из которого получают органо-минеральное удобрение. Оно прошло государственную регистрацию под ТМ «АгроБеллум NPK» и по своим свойствам и эффективности превышает многие традиционные органические удобрения. Сейчас ведется работа над тем, чтобы на основе «АгроБеллум NPK» создать линейку органо-минеральных удобрений и смесей.

Компаньон, №38 (658), сентябрь 2009.

http://www.companion.ua/Magazine/?Callback=5

АЛЬТЕРНАТИВА "ГАЗОВОЙ ИГЛЕ"

Замораживание строительного рынка поставило в крайне неудобное положение многих поставщиков стройматериалов, наращивавших мощности в расчете на долгий рост спроса. Теперь они разными путями оптимизируют свои бизнес-процессы. Не является исключением и один из крупнейших производителей цемента – Николаевцемент (Львовская обл., Николаевский р-н), который с 1999 г. находится в составе международной группы LAFARGE. По словам Ежи Собалы, исполняющего обязанности генерального директора компании, руководством принимаются следующие меры. 

Ограничение объемов ремонтных работ основного технологического оборудования. Ремонтируется лишь оборудование, более всего в этом нуждающееся, которое необходимо для выпуска прогнозированного количества цемента. Работы выполняются усилиями работников завода без привлечения подрядчиков.

Оптимизация организации труда и рабочих графиков для работников предприятия и подрядчиков. Работа отдельных цехов была переведена в ночную смену, что позволяет экономить энергоресурсы. Чтобы задействовать свободные людские ресурсы, предприятие взяло на себя часть работ, которые раньше выполняли подрядные организации. Следствием снижения объемов производства является высвобождение рабочей силы. Однако увольняют людей взвешенно. В первую очередь это касается работников пенсионного и предпенсионного возраста.

Использование угля как основного технологического топлива, а также максимальное использование альтернативного топлива. Производство цемента очень энергоемкий процесс: для выработки одной тонны клинкера (полуфабрикат цемента) расходуется 195-200 куб. м газа. Для сокращения затрат прежде всего перешли с использования газа на уголь. Для этого построена современная угольная мельница стоимостью €20 млн. Пока используется российский уголь (из Кузбасса), но изучается возможность стабильных поставок украинского угля требуемого качества. Доля использования угля в производственном процессе на сегодняшний день составляет 94%. На газ приходится 2,5%, а остальные 3,5% – на альтернативное топливо. В развитие системы использования альтернативных видов топлива инвестировано около €1 млн. В качестве такого топлива на заводе используются автомобильные шины – бракованные (поставляемые с заводов-изготовителей шин) и изношенные (собираемые на СТО). За год может быть сожжено примерно 6 тыс. т шин – 2-2,5 тыс. штук в день.

На предприятии имеется возможность использовать и иное альтернативное топливо, например, твердые бытовые и промышленные отходы. При этом важно то, что окружающей среде не наносится вред, поскольку в печи достигается температура +1450 оС, при которой почти не образуются вредные вещества. Но в стране нет поставщиков таких отходов в больших объемах.

Применение максимально допустимого количества добавок. Существующий технологический процесс позволяет увеличить количество добавок к клинкеру, при этом выдерживая качественные показатели цемента и придерживаясь всех норм.
Минимизация складских запасов.

Разработка новой стратегии продаж. Ее суть заключается в том, что теперь торговые представители почти 80% своего рабочего времени будут находиться в регионах, чтобы подробно отслеживать ситуацию на рынке, лучше реагировать на его колебания и нужды потребителей. Основной акцент сделан на клиентах, которые надежно и в течение длительного времени работают на предприятии и имеют большие объемы закупок цемента. В региональном аспекте основное внимание сосредоточено на традиционных для компании регионах сбыта – пяти областях Западной Украины. Часть ресурса торговых представителей выделена на расширение круга потребителей, поиск их в других регионах; планируется участвовать в тендерах по закупке стройматериалов.

Пессимистический прогноз продаж предприятия в 2009 г. – 900 тыс. т цемента, то есть 60% от производственной мощности. Этот показатель соответствует уже заключенным соглашениям с покупателями. В 2007 г. чистая прибыль ОАО Николаевцемент составила 92,107 млн. грн., чистый доход – 494,23 млн. грн. В 2008 г. предприятие произвело 1,279 млн. т цемента, реализовало 1,271 млн. т. Текущая производственная мощность составляет 1,450 млн. т цемента в год. Количество сотрудников – около 700 человек.

26 мая 2009 , Автор: Мария Созоник

http://www.companion.ua/Articles/Content/?Id=38777

БАНК ВАТИКАНУ. "КЕСАРЮ - КЕСАРЕВЕ, А БОГУ - БОЖЕ"?

Ватикан – центр католицького світу, що об'єднує понад 1 млрд. чол. Це теократична держава, побудована на засадах канонічного права. Вищим органом законодавчої та виконавчої влади є Комісія, яка очолюється і призначається папою. Понтифік є главою держави і володіє всією повнотою влади, він обирається довічно колегією (конклавом) кардиналів, що не досягли 80 річного віку, більшістю 2/3 голосів. Главою уряду є державний секретар, який теж призначається папою. Окрім понтифіка є дорадчі органи: Священна колегія кардиналів і Синод єпископів. В останньому представлені патріархи і деякі голови католицьких церков східного обряду, обрані представники національних єпископських конференцій і релігійних орденів, кардинали-керівники римських згромаджень (постійних комітетів) та інші особи, які призначаються папою. 

Ватикан живе за рахунок внесків, що надходять від католицьких церков різних країн світу, доходів від туризму (продаж поштових марок і сувенірів, карбування монет, оплата музейних екскурсій) та від реалізації великої кількості друкованої продукції. Крім того, капітали Ватикану вкладені у промисловість Італії та інших країн. Одним з джерел доходу є „десятина” –відрахування від орендної плати за землі, що належать церкві в країнах католицького світу. Власної промисловості немає (за винятком поліграфічної), сільське господарство не ведеться, податкова система відсутня, а статистичні дані про структуру економіки не публікуються. 

Окрім того Ватикан має свій власний банк – Центральний банк Ватикану (Istituto per le Opere di Religione (I.O.R.)) або інакше кажучи Інститут у справах релігії. Він був заснований у 1887 році. Згодом у 1989 році він був реорганізований, і в даний час здійснює операції міжнародного характеру. Бюджет цієї організації обчислюється мільярдами доларів. Він був названий одним з найбільш закритих фінансових установ у світі. Банк, як відомо, управляє коштами, такими, як щорічні пожертвування людей з цілого світу „Гріш Петра” (Peter's Pence), які використовуються для розвитку релігійних, гуманітарних, соціальних справ, а також для підтримки діяльності Святого Престолу. Банк також управляє фондами, які довірені йому релігійними орденами, та особами, пов'язаними з Ватиканом. Однак, характер і масштаби цих коштів і конкретні угоди не розголошується.

У зв’язку з відсутністю офіційної інформації, банк часто виступає об’єктом обговорення і гласності. Так, у середині 1970-х років, банк Ватикану фігурував у скандалі пов’язаному з сіцилійським фінансистом Міхеле Сіндона (Michele Sindona). Синдома уклав угоду між Святим Престолом і компанією Marcinkus про спільне володіння активами і інвестиціями. Коли фінансова імперія Синдома руйнувалася, Ватикан зазнав втрат, оцінених в десятках мільйонів доларів, а Синдома пізніше помер в Міланській в'язниці після того, як в його каву було підсипано ціанід.

Наступне десятиліття принесло інший скандал, більше ватиканських втрат, і смерть іншого колишнього фінансового радника. У 1982 році найбільший італійський інвестиційний банк Banco Ambrosiano банкротував. У той час, банк Ватикану володів часткою цього банку, а також був партнером в багатьох угодах з його президентом Роберто Кальві (Roberto Calvi). Ватикан відхиляв будь-які звинувачування, але погодився сплатити 244 мільйони доларів кредиторам Banco Ambrosiano як визнання моральної причетності до банкрутства банку. Архієпископ Мартінкус (Marcinkus) уникав арешту і постійного судового розгляду, вимагаючи дипломатичного імунітету. А Кальві був знайдений повішеним в Лондоні при таємничих обставинах в 1982. Спочатку висувалася версія самогубства, а пізніше п'ять чоловік пішли під суд в 2006 році за звинуваченням в його вбивстві.

Архієпископ Мартінкус також згадувався у справі про незаконне привласнення Ватиканом і Францисканським орденом коштів вкрадених хорватськими нацистами з концентраційного табору жертв Голокосту 1941-1945 рр. З цього приводу було відкрито судову справу проти Ватикану та Францисканського ордену, позивачами виступив концентраційний табір живих сербів, євреїв та їхніх родичів, а також організацій, що представляють понад 300000 жертв Голокосту та їх спадкоємців. 

Після того, як Мартінкус звільнився, Ватикан запрошує для управління банком світських фінансових експертів (тобто, не священиків або членів релігійної спільноти). За фінансами як банку, так і міста Ватикану зараз спостерігає економічна комісія з 15 кардиналів.
Ватикан, безперечно, є цікавим об'єктом для дослідження і вивчення, оскільки являє собою державу, яка ефективно функціонує без податкової системи, власної промисловості і природних ресурсів. 

Незважаючи на невелику територію, яку він займає, Ватикан як в минулому, так і тепер продовжує відігравати важливу роль у міжнародному політичному й економічному житті, так як має значний вплив на католицьке населення світу, концентрує величезні фінансові ресурси і бере участь у вирішенні важливих проблем світового масштабу, – це, у свою чергу, розкриває історичний аспект його функціонування. Держава не має власної промисловості, населення не займається сільським господарством, але його участь у світовій економіці відчутна, оскільки він є значним власником капіталу, землі та має добре налагоджені зв'язки з міжнародними організаціями і банками, – у цьому і проявляється економічна активність і сила держави.

Марія Созоник

Журнал "Золотий резерв" № 7, червень 2009 р.

МОНЕТИ -- НАДІЙНЕ СХОВИЩЕ ЗАОЩАДЖЕНЬ

        Фінансово активне населення завжди цікавило, куди ж варто вкладати зароблені гроші, щоб вони не знецінилися та ще й принесли прибуток. Останніми роками експерти відзначають зростання вкладень в інвестиційні монети із золота та срібла, а також в пам’ятні монети, які мають художню та нумізматичну цінність і випускаються обмеженим тиражем. Більшість монет, які вилучені з первинного ринку, автоматично піднімаються в ціні. Так, наприклад, монети, що мають колекційну цінність, можуть дорожчати за рік на кілька десятків відсотків, а іноді і в рази. За останні п'ять років золото подорожчало на 150%, а срібло – більш ніж на 270%, тому купівля монет з дорогоцінних металів може виявитися не тільки захоплюючим хобі, але й вельми прибутковою інвестицією.

За якістю монети з дорогоцінних металів поділяються на три типи. Перший і найбільш поширений – це монети, що випускаються в обіг. Другий тип – монети, які не були в обігу („uncirculated”). І, нарешті, третій тип – монети самої вищої якості, з ідеальною дзеркальною поверхнею – „proof”.

Для інвестування найбільш придатні монети „uncirculated”, які, власне, і називаються інвестиційними, вони виготовлені в основному із золота та срібла високої проби – до 999-ї, тому можливим є отримання прибутку від коливання цін на дорогоцінні метали, що є одночасно і плюсом і мінусом цих монет. У нинішніх умовах – скоріше плюсом, так як ціна на дорогоцінні метали завжди зростає в умовах фінансової нестабільності. Крім того, в Україні грошові надходження, отримані від продажу інвестиційних монет, податком на додану вартість не обкладаються, за винятком купівлі тих, монет що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування для них є продажна вартість.

За визначенням НБУ пам'ятні монети – це монети із дорогоцінних або недорогоцінних металів, які виготовлені із застосуванням спеціальних технологій, що забезпечують підвищену якість монет і випускаються в обіг Національним банком обмеженими тиражами з нагоди відзначення ювілейних дат, пам'ятних подій історії та сучасності, заходів з охорони навколишнього природного середовища, інших подій суспільного життя.

Що стосується сучасних пам'ятних монет, то вони не завжди представляють цінність для інвестора, але мають певну цінність для нумізматів, так як виготовлені з високою якістю карбування – «proof» – і володіють високою художньо-історичною цінністю. Але при цьому треба враховувати, що інвестиційна цінність таких монет «працює» у віддаленій перспективі. Тому вкладення в них окупаються не відразу, доведеться чекати не один рік. Будь-яка пам'ятна монета згодом виростає у ціні за рахунок зростання вартості самого металу, але варто враховувати, що в первісній вартості пам'ятних монет ціна самого металу, з яких вони виготовлені, займає близько 30% для монет із срібла та близько 65-70% для золотих монет. Не останню роль відіграє й естетична характеристика пам'ятної монети. Найбільш приваблива зовні монета буде мати більший попит, а отже, і вартість. Втім, якщо купувати пам'ятні монети в якості подарунків або для власного естетичного задоволення, то і їх інвестиційний потенціал не такий вже і важливий. Головне, щоб монета радувала око, і якщо вважається, що найкращим подарунком є книга, то зараз колекційні монети, певною мірою, складають їй конкуренцію.

Монети з дорогоцінних металів на вітчизняному ринку представлені як вітчизняними колекційними монетами, що випускають Банкнотно-монетним двором Національного банку України, так і монетами провідних монетних дворів світу. Використовуючи унікальні технології, монетні двори зі світовим ім'ям щорічно дивують своїх клієнтів незвичайним дизайном і композицією, якістю і упакуванням монет. Монети можуть бути кольоровими і позолоченими, з діамантами та іншими дорогоцінними каменями, перлинами і бурштином і навіть зі спеціальним "вушком" для носіння монети як підвіски.

Загальні правила купівлі інвестиційних монет прості: чим менший тираж, тим вища ринкова ціна виробу, і тим вірогідніше її зростання у майбутньому. Купувати варто все, що виготовляється з дорогоцінних металів, має обмежений тираж і художню цінність. В основі ціни таких монет – насамперед, ціна металу на світових ринках, так у вартості інвестиційних монет ціна металу займає близько 93-95%. Щоб не втрачати кошти за такими операціями, експерти радять при покупці орієнтуватися на вищу пробу, а також на те, щоб ціна монети максимально наближалася до вартості металу на ринку. Варто зазначити, що краще купити одну велику монету, ніж більшу кількість дрібних монет, оскільки вартість виготовлення дрібних монет вища – як і вартість виготовлення невеликих злитків дорогоцінних металів. 

Купивши монети, потрібно подбати про їх зберігання, тому що будь-які ушкодження можуть істотно вплинути на ціну. Зазвичай монети зберігаються в пластикових пакетиках або прозорих пластмасових контейнерах. Краще їх звідти і не виймати, адже більше цінуються монети, на яких не помітні сліди обігу. Кращою схоронністю традиційно відрізняється золото, а срібні монети особливо піддані корозії. Купуючи монету найвищої якості важливо не торкатися її поля – втрата чистоти дзеркала значно зменшує цінність монети. Проте на ринку з’явилися монети з оксидованого срібла, які можна виймати з капсули, а від контакту з руками та повітрям метал не змінює своїх якостей.

Заробити гроші можна і на монетах, які об'єднали в собі якості вагових і нумізматичних побратимів. Ціноутворюючими факторами монет не нового випуску є рідкісність та історія. Малотиражні або пробні монети з певними емісійними особливостями, монети, виставлені на аукціонах, завжди дорожче та інтенсивніше ростуть у ціні. Однак розібратися в тонкощах нумізматики досить важко, а експертна оцінка, проведена фахівцем, може дорого обійтися.
З огляду на всі ці обставини, банкіри радять вкладати в інвестиційні монети тільки вільні гроші на термін хоча б один-два роки. Адже ціни на монети ростуть нелінійно, і неспеціалістові вкрай складно спрогнозувати, на скільки саме подорожчає та або інша монета, наприклад, за рік.

Проте є і скептики такого виду інвестиційних вкладень, які говорять про те, що якщо купити дійсно рідкісні екземпляри пам'ятних монет в банках складно, то продати їх назад в банк за ринковою вартістю навряд чи вдасться, оскільки перш ніж викупити у клієнта монету, банку необхідно попередньо провести її експертну оцінку, в тому числі на відповідність якості "proof" для пам'ятних монет і якості „uncirculated” для інвестиційних монет. Проведення експертної оцінки вимагає відволікання людських та часових ресурсів, тому не кожен банк здійснює викуп монет із вторинного ринку. Монети з найвищим вмістом металу добре купляються у вітчизняних, так і у західних банках. Прийняти їх можуть у тому ж банку, де вони були придбані, і в іншому, щоправда, уже за більш низькою ціною. Умови повернення монети банком краще уточнити відразу ж при її покупці. 

Також побутують твердження про те, що дорожче коштують і перспективнішим для купівлі є монети, які були в обігу, а не ті, які відірвались від цілей свого існування. "Пам'ятні монети" можна розглядати в кращому випадку з художньої точки зору, оскільки у монети повинна бути історична цінність не за малюнком, а через людей, які тримали таку монету в давні часи і яка просочену історичними подіями і духом минулого.

Якщо ж пам’тні чи колекційні монети переходять у спадок, то у власника монети є кілька шляхів пошуку її адекватної вартості. Найбільш трудомісткий з них – мабуть, провести власне маркетингове дослідження, обійшовши низку спеціалізованих магазинів для її оцінки. Навіть якщо ціна не влаштує, монету можна залишити на комісію, встановивши практично будь-яку ціну. Природно, чим реальніше ціна монети, тим швидше вдасться її продати. Можна також виставити монету на інтернет-аукціон.

Купити інвестиційні монети можна у філіях та відділеннях банків, а також в Головному управлінні НБУ по м. Києву і Київській області (м. Київ, Контрактова площа, 2-б). Сьогодні попит величезний, навіть нумізмати не завжди можуть придбати монети НБУ, тому охочим фахівці радять зареєструватися в товаристві нумізматів і отримати відповідне посвідчення. Крім монет НБУ банки купують монети безпосередньо у виробників – монетних дворів Австралії, Польщі, Нової Зеландії, Німеччини, Франції, Китаю та інших країн.

Марія Созоник

Журнал "Золотий резерв" № 7, червень 2009 р.

НОВІ ГРОШІ ВРЯТУЮТЬ ЕКОНОМІКУ?

Як часто люблять висловлюватися економісти „гроші – кров економіки”. І якщо продовжувати такий анатомічний аналіз, то банківська система є її кровоносною системою, а її „здоров’я” забезпечує здоров’я усього організму.

Наразі і банківська система і економіка світу хворіє і її основними симптомами є рецесія у виробництві, збільшення кількості безробітних, інфляція, зростання недовіри до банків, політична та соціальна нестабільність. Діагноз уточнюється, а лікувальний процес триває. Тому фахівці пропонують „ліки”, які на їхню думку оздоровили б світову економіку.

Так, один з найвідоміших фінансистів в світі Джон Сорос заявив, бачить порятунок країн, що найбільш постраждали від фінансової кризи, в "нових" грошах. На його думку ті кошти, якими володіє МВФ (близько 200 млрд. доларів), не врятують країни, що потребують постійної фінансової допомоги. Найбільш оптимальним виходом з вкрай скрутного для світової економіки становища фінансист бачить у створенні нових грошей – спеціальних прав запозичення (SDR – Special Drawing Rights). Похідна грошова одиниця була створена ще 40 років тому і використовується міжнародним валютним фондом для безготівкових міждержавних розрахунків, а її вартість визначається кожен день за „кошиком” валют, в який входить долар США, євро, японська єна і фунти стерлінгів. Все що потрібно, для активації цього механізму – так це його схвалення 85% голосів членів МВФ. Відповідно МВФ зможе за рахунок квот країн-учасників надавати більшу кількість кредитів урядам країн, що цього потребують. Також Сорос пропонує розвинутим країнам пожертвувати своїми квотами, а якщо застосування нових грошей отримає широкий розмах, то це простимулює світову економіку і підтримає експортні ринки.

Варто зазначити, що достатньо „новими” грошима, які обслуговують економіку є електронні гроші, які щораз стають все популярнішими і забезпечують онлайн-платежі. Їх можна розділити на дві основні групи. Перша – платіжні системи, засновані на використанні банківських карток типу Visa Classic та MasterCard. Друга група – системи на основі так званих електронних грошей, таких як WebMoney, "Яндекс.Деньги", "Укрмані". У них використовується внутрішня валюта системи – віртуальний замінник грошей. Зареєструвавшись, користувач одержує власний електронний гаманець, який може поповнити перерахуванням реальних грошей поштовим або банківським переказом, через банкомат або купивши картку поповнення рахунку. Крім високого ступеня безпеки, перевага електронних грошей полягає також у швидкості: потрібно тільки натиснути на кнопку – і адресат отримує кошти у свій електронний гаманець буквально через секунди. Тому електронні гроші особливо зручні для оплати товарів, які можуть бути доставлені каналами Інтернету відразу ж після їх покупки: PIN-кодів, електронних книг, програмного забезпечення, музики і відео тощо.

Головний недолік віртуальних грошей у порівнянні із платіжними картками – відсутність можливості відкликати свій платіж. Втім, для продавців це скоріше перевага, тому оплатити покупку через одну або кілька систем електронних платежів можна практично у всіх українських інтернет-магазинах. 

До останнього часу діяльність систем електронних платежів практично не регулювалася державою. Але у червні 2008 р. НБУ затвердив "Положення про електронні гроші в Україні", відповідно до якого випускати та погашати електронні гроші можуть тепер тільки банки, а електронними грішми можна буде оплачувати товари та послуги тільки тих торговців, які уклали договори з банками. Такі дії НБУ були спрямовані на врегулювання ринку електронних грошей і дають змогу побачити їх реальний обсяг. Наприклад, російська система WebMoney Transfer налічує близько 7 млн. реєстрацій у своїй системі і майже 120 тис. активних користувачів та об’єм операцій за 2008 рік у розмірі близько 2,6 млн. дол. (www.webmoney.ru). А за даними Інтернт Асоціації України оборот WebMoney на початок 2009 року перейшов відмітку у 100 млн. грн. (www.inau.org.ua).

Проте достатній розвиток в Україні як безготівкових розрахунків, так і розрахунків за допомогою електронних грошей зокрема, гальмується недовірою українського населення до електронних форм грошей, низьким рівнем доходу і відсутністю знань у цій сфері.

Олександр Барановський, д.е.н., професор, проректор УБС НБУ:

- До пропозиції Сороса треба ставитися обережно, адже саме запровадження чи збільшення обсягів розрахунків ледве чи вирішить усі проблеми світових ринків. Нині не може бути єдиної резервної валюти. Розглядають ідеї створення регіональних резервних валют. До прикладу, у Південно-Східній Азії. У США йдеться про введення так званого "амеро". Росія вже давно лобіює питання про надання рублю статусу міжнародної розрахункової одиниці.

Питання нових грошей порушуватимуть і надалі, але для того, щоби справді здійснити кардинальні реформи, необхідно готувати ґрунт поступовими кроками.

 Олександр Жолудь, провідний економіст Міжнародного центру перспективних досліджень:

 - Я вважаю, що кількість безготівкових розрахунків критично не вплинула б на розвиток кризи, оскільки зараз як ми бачимо затримка платежів банками більше пов’язна з їхніми внутрішніми проблемами, а не з касовими операціями. Варто відзначити, що 95% операцій з платіжними картками в Україні – це операції по зняттю готівки, і тільки 5% – розрахункові операції. Проблема в тому, що населення добровільно-примусово було переведено на розрахунки платіжними картками через зарплатні проекти. У людей спрацьовує стара звичка отримувати заробітну плату готівкою. І якщо зараз виплата зарплати відбувається безготівково і не через касу підприємства, то людина має можливість зробити цю операцію самостійно в банкоматах. У країнах Європи і світу культура безготівкових розрахунків розвивалася десятиліттями спільними зусиллями банків і суб’єктів господарювання. Українські ж банки більше звертали увагу на конкурентну боротьбу один з одним в обсязі емітованих пластикових карток, замість того, щоб звернути свою увагу на популяризацію самої послуги. Так само електронні гроші не є порятунком у нинішній ситуації, це просто один з інструментів розрахунків, для тих, кому це зручно.

Олександр Согуняко, голова асоціації українських банків:

 - Нові гроші створюються не в голові Сорос чи Согуняка. Їх може створити нова економіка. Яка вона, ще мало хто знає. Вона в стані зародження.

Журнал "Золотий резерв", №6, квітень 2009 р.

КРИЗА ЗІ СВІТОВИМИ ТЕНДЕНЦІЯМИ І З НАЦІОНАЛЬНИМ КОЛОРИТОМ

У минулому номері ми розпочали не зовсім приємну, але достатньо актуальну тему світової фінансової кризи і її вплив на українську економіку. Тоді ще ніхто не міг спрогнозувати такого сильного її розвитку в Україні з такими згубними наслідками для економіки та населення. Майже всі експерти та аналітики, чи то за відсутності подібних прецедентів останніми роками, чи то за наявності достатньо оптимістичних настроїв відносно можливостей української економіки та банківського сектору, прогнозували виникнення певних проблем і успішне їх подолання.

А тепер головною проблемою для всіх є питання: „Чи провалиться під зимовий лід 2008-2009 року український фінансовий ринок? Чи може вистоїть?”. До фінансових проблем підприємці і населення вже себе підготувало, а от до повного дефолту, в умовах постійного коливання та відсутності політичної і економічної стабільності – ще ні. Чи може більшість з нас залишається просто наївними оптимістами?

За умови жвавого обговорення фінансової кризи, виникають нові теорії причин виникнення кризи. Однією з таких є версія про те, що найбільшою проблемою сучасного світу є розподіл суспільства на бідних і багатих. Необґрунтований розподіл доходів викликає збільшення неплатоспроможного попиту. Економіка не може відповісти на свої головні запитання: як?, що? і для кого виробляти? Особливо на останнє, оскільки споживачі з високим рівнем доходу купують рідко, але дорогі речі і в малій кількості, а все інше, що спрямоване на масове споживання залишається на виробничих складах. Численні кредити створили ілюзію купівельної спроможності і підмінили реальні доходи людей. Знаючи причину, можна знайти вихід ситуації, проте в Україні відбувається все навпаки – людей відправляють у вимушені відпустки чи, що ще гірше, звільняють з роботи, тим самим роблячи їх ще біднішими. Достатньо важко придумати дієвий інструмент розподілу доходів у суспільстві. Навіть, як би в Україні з’явився сучасний Робін Гуд, то його б швидко знайшли і знешкодили в українському «Шервудському лісі». Сучасні олігархи мало інвестують грошей в розвиток економіки і обирають найприбутковіші проекти для того, щоб в кінці року підвести радісну для них статистику збільшення капіталу і підвищення в рейтингу найбагатших людей України і світу.

Криза в Україні розпочалася з проблем металургійної і хімічної промисловості, оскільки на світових ринках різко впав попит на продукцію цих галузей, які мають важливе значення для економіки і соціальної стабільності країни. Проте зараз вже всі забули про проблеми промисловості і повністю переключилися на кризу банківського сектору і валютні спекуляції. Хоча проблеми в підприємств залишилися, які залежать, в кожному окремому випадку, від рівня фінансової заборгованості компанії та зниження попиту на її продукцію. За даними НБУ вперше з листопада 2005 року відбулось зниження реального ВВП (-2,1%), за січень-жовтень економічне зростання уповільнилось до 5,8% порівняно з 6,9% за 9 місяців. Кризові явища проявились майже у всіх видах економічної діяльності.
Компанії, які розвивалися за рахунок кредитних ресурсів, першими відчули кризу ліквідності і почали застосовувати антикризові заходи, які б підтримали їхню діяльність.

Традиційними антикризовими заходами, до яких вдаються великі компанії є: оптимізація і жорсткий контроль витрат, контроль над платежами і заборгованостями, реструктуризація, злиття і поглинання, перегляд стратегії діяльності. Перші два заходи ми вже встигли відчути в українській економіці, оскільки компанії почали закривати неприбуткові об’єкти, скорочувати персонал, зменшувати витрати на оплату праці тощо. А компанії, до яких криза ще не торкнулася, просто спостерігають за подіями і навчаються на чужих помилках.

Нинішня криза стане важким випробуванням для управлінських талантів вітчизняних топ-менеджерів і керівників, які не мають досвіду роботи в період економічного спаду. Виводити на ринок нові продукти, відкривати нові офіси і наймати нових людей, безсумнівно, тяжка праця, але точно приємніша, ніж зупиняти виробництво, урізати зарплати та звільняти персонал. І в цьому випадку менеджерам варто пам’ятати, що необдумане надто швидке й істотне скорочення витрат може призвести до того, що зовсім не залишиться резервів для зростання, коли криза мине.

У багатьох українських підприємств і банків, особливо з багаторічною історією діяльності, накопичився солідний досвід виживання в умовах різних криз: локальних, галузевих, політичних. Але досвіду роботи в ситуації, подібній до нинішньої, немає ні в кого. Криза 2008 року вирізняється своєю глобальністю, неочікуваністю і майже цілковитою відсутністю можливості запозичення ресурсів на зовнішніх ринках. До цього часу економіка України, хоч і в умовах постійної політичної нестабільності, все ж таки розвивалася, банки успішно збільшували свої кредитні портфелі і прибутки, люди працювали і отримували заробітну плату. Згідно „Основних засад грошово-кредитної політики на 2009 рік” затверджених НБУ, у поточному році реальний ВВП (за січень – серпень) збільшився на 7,1%, основними чинниками розвитку економіки продовжують бути високий внутрішній попит та сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура. Таким темпам економічного розвитку відповідає позитивна динаміка зайнятості та збільшення доходів населення. Цього року темпи розвитку банківської системи були досить високими – власний капітал зріс на 32,6% – до 92,2 млрд. грн. Сплачений зареєстрований статутний капітал збільшився на 40,2% – до 60,1 млрд. гривень. Темпи зростання капіталу випереджали темпи зростання активів. Крім того майже усі банки дотримувалися встановлених НБУ нормативів. Єдиними негативними моментами було виокремлено збільшення соціальних виплат, а також збільшення від’ємного сальдо платіжного балансу, спричиненого в основному збільшенням внутрішнього попиту на імпортовану продукцію машинобудування та подорожчання енергоносіїв.

Перші негативні сигнали із банківського сектору появилися майже одночасно із двох системних банків – Промінвестбанку (ПІБ) та Надра банку. Проблеми в Промінвестбанку були спричинені внутрішніми непорозуміннями між акціонерами і керівництвом банку або іншими словами рейдерськими атаками, внаслідок чого банківська система отримала „мікроінфаркт” і „мікрокризу довіри”. За короткий проміжок часу з банку було вилучено клієнтами велику суму вкладів, що могло призвести до банкрутства банку. Проте НБУ одразу відреагував на можливу загрозу і призначив у банку тимчасову адміністрацію, а також надав фінансову допомогу для підтримки ліквідності банку. Причому це не була допомога окремому банку, своєчасні і адекватні дії НБУ були спрямовані на підтримку позитивного іміджу всієї банківської системи.

Що стосується банку „Надра”, то йому бракувало коштів для погашення зовнішніх позик – синдикованого кредиту на $130 млн. і євробондів на $100 млн., які банк не зміг рефінансувати за кордоном. Тому банк одержав від НБУ кредит розміром 1,5 млрд. грн. під 12% річних і в листопаді успішно погасив свою заборгованість. Криза ліквідності банку співпала з підвищенням попиту населення на готівку, тому спостерігалася недоступність коштів через банкомати банку. Експерти належно оцінили ефективні дії НБУ і навіть у призмі цих подій про кризу в банківській системі ще не говорили.

Але не пройшло і тижня часу, як на валютному ринку України почалися різкі зміни у сторону знецінення гривні відносно інших валют. Причина обвалу курсу гривні – гострий дефіцит валюти. Пропозиції доларів на міжбанківському ринку почала зменшуватися ще в серпні у зв’язку зі світовою фінансовою кризою. Валютна виручка основних експортерів різко скоротилася через падіння попиту і цін на світових ринках, зменшився приплив іноземних інвестицій і кредитів. Брак доларів призвів до різкого падіння курсу гривні на міжбанківському та готівковому ринках. Спроби Національного банку впливати на курс валютними інтервенціями виявилися малоефективними і призвели лише до швидкого вичерпання золотовалютних резервів (понад 13%). Побоюючись подальшого знецінювання національної валюти, українські компанії, банки і населення розпочали справжнє полювання на долари. При чому весною населення масово позбувалося доларів за курсом 4,55 грн. за долар, а тепер готові заплатити за нього 6-7 грн. За даними НБУ збільшення вартості національної валюти у січні-серпні цього року позитивно впливало на довіру населення до неї та на її привабливість як засобу нагромадження, депозити фізичних осіб у національній валюті збільшувалися більшими темпами (26,4%) порівняно із депозитами в іноземній валюті (17,3%). Незважаючи на це, рівень доларизації зріс з 22,8% до 23,4%, що було наслідком зростання частки валютних вкладень у структурі депозитів юридичних осіб.
Варто зазначити, що зараз в Україні не тільки дефіцит долара, а й дефіцит гривні. Гонитва за доларом виснажила запаси вільних коштів у гривні банків і компаній. У банківській системі виник рекордний цього року дефіцит ліквідності. Продавши протягом жовтня щонайменше $5,5 млрд. зі своїх запасів, Національний банк тим самим вилучив із ринку близько 30 млрд. грн. – приблизно 6% загального розміру грошової маси в Україні. Частину цих коштів НБУ витратив на рефінансування банків, а решту було заморожено на рахунках. У результаті сума гривневої маси, що перебуває в обороті, зменшилася. Цьому сприяли й інші чинники: значне зменшення обсягів кредитування, насамперед на міжбанківському ринку, а також зниження оборотності грошей в економіці – з жовтня банки проводять платежі зазвичай протягом не одного дня, як раніше, а двох і більше.

Всі прогнози щодо подальшого розвитку подій зводяться до двох протилежних сценаріїв. Перший, полягає в тому, що до нового року ринок вгамується, попит і пропозиція на долар урівноважиться на рівні 6 грн. за долар. Цьому має посприяти жорстка монетарна політика НБУ і той факт, що зростання вартості долара спричинене в основному панічним настроєм населення. Якщо курс до кінця року за фіксується на такому рівні, то на весну прогнозують його здешевлення на 0,5-1 грн., оскільки на цей час світова фінансова криза піде на спад. Це досить оптимістичний прогноз. Другий, більш песимістичний, зовсім не заспокоює нас, проте ґрунтується на макроекономічних показниках. Серед них такі показники як торговий баланс, відтік і прихід прямих іноземних інвестицій і довгострокового капіталу, які констатують рівномірну девальвацію гривні. Хоча тут варто згадати наближення до чемпіонату з футболу Євро-2012, який поки що приймає Україна, а отже і прихід іноземних інвестицій.

На даний момент у будь-якому випадку у виграші власники золотих заощаджень. Незважаючи на світову фінансову кризу, ціна золота не те щоб знизилася, а ще й зросла, хоча були помітні і її коливання. Варто зазначити, що світова економіка за всю свою історію не знала „золотої кризи”, хіба що „золоту лихоманку”, що ще більше викликає довіру до цього чарівного металу.

Не зважаючи на всі негативні наслідки економічної кризи, економісти-оптимісти відзначають і її позитивні наслідки. Зокрема, через фінансову кризу усього за кілька місяців нафта подешевшала удвічі – з 147 дол. за барель до 60-65 дол. Рано чи пізно це падіння відіб’ється на вартості бензину, навіть у такій країні з фактично монополізованим ринком нафтопродуктів як Україна. Ринок нерухомості, підігрітий небувалим попитом і кредитною активністю банків, повертається на землю. Будівельні компанії все-таки знижують вартість вже побудованих квадратних метрів на 10-15%, а виробники будматеріалів також знижують вартість своєї продукції. Змушені були запровадити знижки на свій товар і автодилери. Криза показала, що агропромислові активи є одними з найбільш стабільних на сьогоднішній день. Це означає, що в найближчі кілька років світові інвестори будуть з особливою увагою розглядати можливості вкласти саме в сільське господарство, що може стати гарною нагодою для України. Роботодавці мають шанс оцінити свій персонал на вміння працювати в умовах кризи і перевірити його відданість, хоча винагородити таку старанність зможе лише після кризи. У тих секторах, які постраждали від кризи виникне прагнення переглянути стратегію своєї діяльності, вдосконалити свою продукцію, запровадити інновації і в процес виробництва. Немало важливим є і той факт, що при скороченні виробництва знижуються шкідливі викиди в атмосферу, отже покращиться екологічна ситуація в цілому світі.
Але наразі всі ми відчуваємо здебільшого тільки її негативні наслідки: зменшення доходів, скорочення витрат, обмеження у споживанні, втрата робочого місця, погіршення стану здоров’я і психологічного стану і найгірше – неможливість спрогнозувати подальший розвиток подій і тривалість кризи.

Що може врятувати корабель, який йде на дно? Ніщо? Ні, його врятує дно. Як би не сумно звучали ці слова, але саме на дно з нетерпінням очікує українська економіка. Всі чекають тої найвищої точки розвитку кризи, після якої можна буде підрахувати втрати, оговтатися, зібрати всі свої сили і відштовхуючись від дна потихеньку підніматися вгору, поступово розвиваючись. Це об’єктивний закон життєвого циклу економіки, який перевірений часом і досвідом багатьох поколінь. Але наразі ми опускаємося вниз і ніхто не береться спрогнозувати, коли ж торкнемося дна, якщо комусь, звичайно, не захочеться ще й копати це дно.


На розвитку можна заробити, але на кризі ще більше.
Під час криз хтось банкрутує, а хтось заробляє. Це як закон збереження енергії. Гроші нікуди не діваються, а просто змінюють свого власника.
Так, наведемо хрестоматійні приклади збагачення на кризі.

1. Чарльз Уіллі, компанія John Wiley & Sons. Депресія 1807 року.
Під час семирічної американської кризи Чарльз Уіллі відкрив свою маленьку друкарню і книжковий магазин. Пізніше, уклавши договір з іншою друкарнею, він заснував видавництво, що вперше надрукувало шедеври таких авторів, як Джеймс Фенімор Купер, Едгар Алан По і Вашингтон Ірвінг. Компанія перестала виконувати дрібні друкарські замовлення і почала спеціалізуватися виключно на книгах. Зараз вартість його компанії оцінюється в 2 млн. доларів США.

2. Вільям Дюрант, компанія General Motors. Біржова паніка 1907-1908 років.
Через тиждень після падіння біржової вартості третьої найбільшої трастової компанії США Knickerbocker Trust Company про своє банкрутство оголосили 9 найбільших банків країни. Здавалося б, ні про яку підприємницьку діяльність не могло бути і мови. Проте випускник університету Бостона Вільям Дюрант думав інакше. Скориставшись можливістю, він почав купувати дрібні автомобільні компанії для створення автогіганта General Motors, який він заснував і очолив ще в 1905 році.

3. Корнеліус Вандер Стар, компанія American International Group. Післявоєнна криза 1918-1921 років.
У 1919 році під час післявоєнної кризи Вандер перебрався до Америки з Шанхаю і заснував компанію під назвою Japan American Asiatic Underwriters, тепер найбільшу американську страхову компанію, відому під ім'ям American International Group (AIG). Нещодавно уряд США у рамках заходів по боротьбі із кризою виділив компанії позику у сумі 150 млрд. доларів США.

4. Ральф Фолк и Дональд Бекстер, компанія Baxter Internationa. Велика депресія 1929-1939 років.
Навіть найбільша економічна криза минулого століття не змогла відняти бізнес у двох лікарів із штату Айова. У той час лише крупні науково-дослідні інститути і лікарні володіли медичним обладнанням для внутрішньовенних процедур. У 1931 році вони заснували компанію Don Baxter Intravenous Company і розпочали масове виробництво і продаж такого обладнання. Зараз компанія Baxter International виробляє практично весь спектр медичної продукції: від ліків до складного устаткування для анестезії.

5. Хью Хефнер, компанія Playboy Enterprise. Криза 1953 - 1954 років.
Наприкінці 1953 р. світ побачив перший номер скандально відомого журналу Playboy. На журналі не було ні дати, ні номера видання – сам видавець не знав, чи вийде коли-небудь наступний випуск. Історія всесвітньо відомого чоловічого журналу розпочалася до банального смішно: колишній роботодавець Х'ю Хефнера, видавець часопису Esquire відмовився підвищити зарплату свого співробітника на 5 дол. Хью образився, звільнився, і за допомогою друзів буквально "на коліні" вигадав конкурента для Esquire, більш провокаційного. Сьогодні імперія Playboy, якою заправляє дочка Х'ю, включає не лише журнал, але і телеканал, видавництво книг і календарів.

Хто ж сьогодні вже встиг збільшити свої прибутки?

1. Валютні спекулянти. Ніхто не називає їхніх імен і суму їхнього доходу, але факт їхнього існування беззаперечний.
2. Американська мережа ресторанів McDonald`s в третьому кварталі 2008 року заробила 1,19 млрд. доларів чистого прибутку (1,07 млрд. доларів. у минулому році).
3. Українські оператори зв'язку в січні-жовтні 2008 року збільшили свої доходи від надання послуг, за даними Держкомстату, на 16,1% у порівнянні з аналогічним періодом 2007 року – до 38,114 млрд. грн. І при цьому планують підвищення своїх тарифів.
4. У Великій Британії зростають продажі сейфів, в яких люди воліють тримати заощадження, не довіряючи гроші банкам.

5. Населення України за 10 місяців 2008 року витратило на інтернет на 101,9% більше, ніж торік – більш 742 млн. грн.

(Журнал "Золотий резерв", №5, грудень 2008 р.)